Чому коти завжди падають на лапи: вчені нарешті розгадали секрет цього природнього “трюку”

Багато власників котів помічали дивовижну річ: навіть під час падіння тварина майже завжди встигає перевернутися в повітрі й приземлитися на лапи. Цей феномен давно цікавив учених, і нещодавно японські дослідники змогли детальніше пояснити, як саме котам вдається виконувати такий «акробатичний трюк».

Передають Патріоти України з посиланням на результати дослідження, які були опубліковані в науковому журналі The Anatomical Record.

У чому секрет котячого приземлення

Науковці зосередилися на так званій «задачі падаючого кота» — питання, як тварина може змінити положення тіла у повітрі та встигнути зорієнтуватися перед приземленням.

Ще в середині ХХ століття фізики припустили, що котяче тіло під час падіння поводиться так, ніби складається з двох окремих частин — передньої та задньої. Вони можуть обертатися незалежно одна від одної, що дозволяє тварині змінювати положення без зовнішньої опори.

Японські ветеринари вирішили з’ясувати, які саме анатомічні особливості дозволяють котам виконувати такий маневр.

Щоб перевірити гіпотезу, дослідники вивчили гнучкість хребта у п’яти котів, а також провели спостереження за падінням двох здорових дорослих тварин із невеликої висоти.

Аналіз показав важливу особливість:
грудний відділ хребта у котів значно рухливіший за поперековий — приблизно у три рази.

Саме ця різниця дозволяє тварині виконувати послідовний поворот під час падіння.

Під час падіння коти діють не хаотично, а виконують чітку послідовність рухів:

1. Спочатку вони підгинають передні лапи та повертають передню частину тулуба.
2. Після цього випрямляють передні лапи і підгинають задні.
3. У цей момент розвертається задня частина тіла.

У результаті тіло вирівнюється, і кіт приземляється лапами вниз.

Такий механізм отримав назву гіпотези “підгинання і повороту”.

Під час експерименту дослідники помітили ще одну цікаву деталь. Один із котів завжди перевертався через правий бік, тоді як інший робив це в більшості випадків.

Це може свідчити про своєрідну “котячу праворукість” або “ліворукість” — схильність до повороту в певний бік. Ймовірно, на це впливає розташування внутрішніх органів або індивідуальні особливості тіла.

Втім, для підтвердження цієї теорії потрібні подальші дослідження з більшою кількістю тварин.

Вивчення рухів котів має не лише теоретичне значення. Отримані знання вже допомагають інженерам створювати нові технології.

Зокрема:

• фізики моделюють падіння котів, щоб краще зрозуміти механіку руху тіла в повітрі;
• інженери використовують ці принципи для програмування чотириногих роботів;
• додавання «штучного хвоста» до роботизованих систем допомагає їм утримувати рівновагу під час руху та подолання перешкод.

Таким чином природна гнучкість і координація котів можуть стати джерелом ідей для розвитку робототехніки та біомеханіки.