Чим більше одягу, тим частіше: Чому люди почали цілуватися. Науковці занурилися в одне з найцікавіших питань антропології

Ажіотаж довкола цього питання, як соціального фактора, безумовно, роздмухують романтичні фільми, але чи справді "перший поцілунок" - найкращий спосіб сказати, що ви знайшли "ту саму людину"? Ми надаємо поцілункам великого значення - але чому цей процес такий особливий для нас? ВВС опублікувало розлогий матеріал на чуттєву тему людських стосунків, передають Патріоти України.

Одна з ідей полягає в тому, що ще з дитинства ми маємо вроджену пристрасть до торкання губами: починаючи з грудного вигодовування, ми асоціюємо наші губи з позитивною мотивацією.

Існує припущення, що ми налаштовані на поцілунки губи в губи, адже в минулому, після відлучення від грудей, наші матері пережовували їжу замість нас, а потім перекладали її нам до рота - така поведінка також притаманна нашим родичам мавпам.

По друге, наші губи дуже чутливі. Вони є однією з небагатьох частин нас, яку ми не прикриваємо одягом.

"Чим більше одягу ми носимо, тим частіше цілуємося", - каже антрополог, професор Вільям Янковяк.

"Чим менше одягу - тим рідші поцілунки. Цікавим винятком є те, що ми не бачимо поцілунків серед мисливців та збирачів. Єдиний виняток - інуїти в арктичній зоні", - каже науковець.

"Вони - єдина група мисливців-збирачів, які, як ми з'ясували, цілуються - знаменитий "океанічний поцілунок", коли вони труться носами. Насправді ж вони труться ротами", - додає він.

Виникає питання - чому?

"У всіх інших місцях, де є мисливці та збирачі, вони не носять одягу. Це означає, що вони можуть мати чуттєві контакти з будь-якою частиною тіла", - продовжує Янковяк.

"Але коли ви носите одяг, єдина доступна чуттєвість, єдине доступне поле дотику — це людське обличчя", - пояснює він.

Дослідження показало, що інуїти були єдиною групою мисливців-збирачів, які цілувалися

У поцілунків також може бути еволюційна складова.

Підійшовши ближче один до одного, ми можемо вловити запахи один одного. Це може пояснити, чому романтичні поцілунки в губи - насправді не надто поширена людська поведінка.

Згідно з одним аналізом, менше половини всіх культур цілуються в губи. Зі 168 культур з усього світу, як виявив Янковяк, лише 46% надають поцілунку губи романтичного сенсу.

"Я думаю, що ключовим є те, що людську чуттєвість можна висловити багатьма способами, крім простого поцілунку, - пояснює професор. - Але, що цікаво, існує закономірність: чим складнішим є суспільство, тим частіше зустрічаються поцілунки".

Найстаріший письмовий доказ звички цілуватися міститься у 3500-річних індуїстських ведичних текстах на санскриті.

"Є багато культур, у яких поцілунки в губи схожі на те, як ми цілуємося сьогодні", - каже Шеріл Крішенбаум, авторка книги "Наука поцілунків".

"Але водночас є малайський поцілунок, який описав Дарвін, коли жінка присідає на землю, а чоловік ніби нависає над нею, й вони швидко нюхають одне одного", - додає вона.

На Тробріандських островах, біля східного узбережжя Папуа Нової Гвінеї, закохані цілуються, покусуючи одне одному вії - що, як каже Кіршенбаум, "для багатьох із нас сьогодні не виглядає як вершина романтики, але їм це пасувало".

"Усе це передбачає почуття довіри - наблизитися до іншої людини - і дозволяє нам наблизитися до людей, які нам небайдужі", - додає вона.

Поцілунки в губи - майже унікальна людська поведінка. Якщо поцілунки мають еволюційну мету - то чому вони не надто поширені?

"Одна з причин, яка може змусити нас підійти близько до обличчя партнера, - це добре його понюхати", - писала Мелісса Гогенбум.

"Запах може розкрити багато корисної інформації - про дієту, наявність хвороби, настрій, спорідненість тощо. Але багато тварин мають набагато досконаліший нюх, ніж ми, тому їм не обов’язково підходити настільки близько", - додавала вона.

Так чи будемо ми і далі цілуватися – і чому деякі культури не надто цим переймаються?

"Ми бачили, як поцілунки з’являлися та зникали в усьому світі з різних причин – через хвороби або були імператори, які забороняли поцілунки серед свого народу, тому що вважали це своїм привілеєм", – каже Крішенбаум.

"Але на одне можна розраховувати напевно - і ми бачимо це знову і знову: попри заборони та хвороби, поцілунки завжди повертаються", - твердить вона.