Дерево з корінням у понад 8000 років: Науковці нарешті визначили, де зародилася індоєвропейська мовна сім'я та коли почала ділитись на п'ять основних гілок

Щоб розв'язати ці проблеми, дослідники з відділу мовної та культурної еволюції Інституту еволюційної антропології імені Макса Планка зібрали команду з понад 80 лінгвістів з усього світу. Разом вони створили новий і ширший набір даних, що включає основну лексику 161 індоєвропейської мови, зокрема 52 давніх або історичних мов.

Команда застосувала нещодавно розроблений баєсівський філогенетичний аналіз, щоб дослідити, чи були давні писемні мови, такі як класична латина та ведійський санскрит, прямими предками сучасних романських та індійських мов, відповідно.

Рассел Грей, завідувач кафедри лінгвістичної та культурної еволюції і старший автор дослідження, відзначив надійність їхніх висновків, заявивши, що їхня хронологія відповідає різним альтернативним філогенетичним моделям і аналізам чутливості.

За оцінками дослідників, індоєвропейська сім'я налічує приблизно 8 100 років, причому п'ять основних гілок вже розійшлися близько 7 000 років тому.

Цікаво, що результати не повністю узгоджуються зі "степовою" та "землеробською" гіпотезами. Дослідники зазначили, що останні дані древньої ДНК свідчать про те, що анатолійська гілка індоєвропейців вийшла не зі Степу, а походить з південного регіону, в районі північної дуги Родючого Півмісяця, що потенційно може слугувати найдавнішим джерелом індоєвропейської сім'ї.

Топологія мовного родинного дерева в дослідженні та дати розщеплення ліній вказують на те, що інші ранні гілки також могли поширюватися безпосередньо звідти, не обов'язково через Степ.

Цей сценарій виникнення другої прабатьківщини міг би пояснити проникнення деяких гілок індоєвропейців до Європи з пізнішими експансіями, пов'язаними з ямною культурою та культурою шнурової кераміки (культурою бойових сокир).

На думку Грея, поєднання древньої ДНК і філогенетики мови дає переконливі підстави для розв'язання 200-річної індоєвропейської загадки, що зрештою комбінує як "землеробську", так і "степову" гіпотези.

Крім того, топологія дерева і порядок розгалуження, виявлені в дослідженні, забезпечують узгодження з ключовими археологічними подіями і зміною моделей предків, що спостерігаються в даних генома давньої людини.

Це значний крок вперед від попередніх взаємозаперечних сценаріїв до правдоподібнішої моделі, яка інтегрує дані археології, антропології та генетики.