Дирижабль замість вежі: Китай запустив серійне виробництво першої у світі літаючої вітротурбіни на 3 МВт. - За годину може зарядити три десятки електромобілів

Перша у світі мегаватна повітряна вітроенергетична система міського призначення S2000 Stratosphere Airborne Wind Energy System (SAWES). Її годинна вироблена електроенергія може повністю зарядити близько 30 електромобілів. Фото: Tao Mingyang / GT

Прототип, який пів року тому лише піднявся в небо над Сичуанем, тепер перетворюється на індустрію. Beijing Linyi Yunchuan Energy Technology запустила дрібносерійне виробництво літаючої вітротурбіни S2000, а в провінції Чжецзян зводять окремий завод для випуску матеріалів оболонки апарата. У компанії вже є попередні домовленості з прибережними містами та гірськими регіонами, які розглядають технологію для власних енергетичних потреб, передають Патріоти України з посиланням на People’s Daily.

Ідея S2000 проста: замість того, щоб ставити вітряк на землі, де вітер слабкий і нестабільний, підняти турбіни туди, де він сильний і постійний. Апарат — це наповнена гелієм оболонка довжиною 197 футів (60 м) і шириною/висотою 131 фут (40 м), усередині якої сховано 12 турбін. Він піднімається на 6 560 футів (2 000 метрів) і тримається там на тросі, який одночасно слугує кабелем для передачі електроенергії на землю.

“Під час випробувального польоту над Сичуанем система згенерувала 385 кіловат-годин — цього вистачило б середньому американському домогосподарству приблизно на 13,3 дня. Загальна встановлена потужність S2000 — 3 мегавати”, — кажуть розробники.

Технічний директор компанії Вень Ханьке пояснив два основні сценарії використання: живлення автономних об’єктів (наприклад, прикордонних постів), де апарат заміняє традиційне джерело енергії, і доповнення наземних вітропарків — щоб отримати “тривимірний” підхід до генерації, коли одна й та сама територія використовується і на землі, і в повітрі.

Головна зміна за останні місяці — компанія більше не тестує одиничний зразок, а масштабує виробництво. Розпочато мелкосерійний випуск S2000, і паралельно в місті Чжоушань (Чжецзян) будується виробнича база саме для матеріалів оболонки — тієї самої “шкіри” апарата, від якої залежить і вантажопідйомність, і довговічність конструкції. За планами, до кінця 2026 року завод має вийти на потужність 200 тисяч погонних метрів матеріалу на рік, а до 2028-го — розширитися до 800 тисяч. Офіційна мета — зменшити залежність Китаю від імпортних композитних матеріалів для високоальтитудної вітроенергетики.

Ознакою того, що інтерес не обмежується самим виробником, стали попередні угоди з кількома прибережними містами та гірськими регіонами — вони хочуть перевірити технологію у себе, хоча деталі конкретних проєктів компанія не розкриває.

Попри перехід до виробництва, ключова технічна проблема залишається невирішеною: надійність тросового кабелю для стабільної передачі електрики в мережу потрібно підтвердити на довшій дистанції й у різних умовах. Є й питання безпеки повітряного простору — кабель довжиною 2 000 метрів у будь-якому місці, окрім найбільш віддалених сільських територій, є потенційною перешкодою для авіації. У Великій Британії, приміром, для запуску прив’язаних аеростатів вище 200 футів (60 м) потрібен окремий дозвіл авіаційної адміністрації.

Додається й практичне питання обслуговування: якщо у звичайної наземної турбіни ремонт — це підйом техніки на вежу, то в S2000 будь-яка несправність вимагає повного спуску апарата на землю, що може виявитися дорожчим і повільнішим процесом. Водночас якщо технологія пройде ці випробування, її потенціал вийде далеко за межі Китаю. Найбільш очевидні кандидати — країни континентальної Європи, де просто немає достатньо вільної землі для нових наземних вітропарків.