Дивом не загинув: Учасник "Танців із зірками" потрапив у страшну ДТП

Зірковий танцюрист зізнається: раніше дуже переймався тим, що про нього думають інші. Проте все змінив один випадок. "Переосмислив, що неважливо, на чому ти їздиш, в чому ходиш, який у тебе айфон, в якому суспільстві ти знаходишся. Треба цінувати найголовніше, що у тебе є, це твоє життя, це розвиток і прагнення. А їздити на крутих машинах і всім показувати… всім все одно насправді, хто і що ти. Ось всім було все одно, що я розбився. Приїхала поліція. Мене один поліцейський впізнав. Каже: "Я не розумію, як він вижив". Після цього я пристібаю ремені безпеки всюди, навіть якщо по місту їду. Зі свого досвіду, якщо б не ремінь, я вилетів би в люк, який був відкритий", - згадує 25-річний Єжов.

Сьогодні ж він радіє простим речам та цінує дружбу з тими, хто сприймає його таким, яким він є. "У мене є друзі, коли я був Максом Єжовим, просто пацаном із району, які мене завжди підтримували. А з'явилися друзі після того, як я став Максимом Єжовим. Вони говорять: "Максим, познайом мене з тим, з тим". Коли настало затишшя, то вони всі позникали. Я втрачав великі суми грошей, через те, що був довірливий. Думав - о, бізнес відкрию! 100 тисяч гривень я вклав. Мене кинули. Були свої нюанси. І для мене це плюс. Інший би сказав: "Ой, все, кінець життя". Що тут поганого? Це досвід. Так що я не ставлюся до своїх проблем, як до помилок", - розповів він у програмі "Зірковий шлях".

Свого часу партнерство з Лесею Нікітюк в "Танцях" принесло Максові першу популярність. Та хлопець вирішив не зупинятися на досягнутому. Зараз він вже півтора року - у шоу-балеті Олі Полякової. За цей час він встиг стати невід’ємною частиною її виступів. За словами танцівника, за час роботи з Олею він став не лише її колегою, а й другом.

"Оля - класна. Вона добра, завжди допоможе, відгукнеться. Вимогливий керівник. Я якось забув костюми і мене позбавили гонорару. Тепер перед тим як їхати я перевіряю всі костюми", - говорить Єжов.

Та не дивлячись на успіх у шоу-бізнесі, танцівник має незвичну мрію. "Я збираю друзів, звичайних хлопців, не мажорів, з району, даю можливість їм переїхати до Києва, допомагаю їм із роботою, і вони працюють, розвиваються на цей момент. Моя мрія, я буду пишатися, якщо мені буде 80 років, буду лежати в ліжку вже при смерті, і прийде мій онук чи правнук або когось із моїх пацанів онук чи син, який по справжньому щось винайде для землі, для людей, корисне. Ось це досягнення", - резюмував він.