Як песик Паркер зберіг життя українським військовим (фото)

На початку війни успішний київський юрист і адвокат в мирному житті, як і багато інших українських чоловіків, став на захист нашої країни у лавах ТрО, а згодом і ЗСУ, взявши собі позивний “Чорний”. Патріоти України пропонують вашій увазі його історію.

“У березні наша рота 204-й окремий батальйон ТрО міста Києва стояв під Мощуном. Ворог вів масовані обстріли по наших позиціях”.

В перший місяць війни село Мощун було одним з форпостів Києва, а битва за нього – однією з ключових в обороні столиці. Бійці 72-ої бригади разом з підрозділами ТрО стримували колону ворожої техніки три тижні настільки потужно, що російська артилерія направила сюди всю свою міць, аби знищити спротив.

“Наш підрозділ розміщувався в лісі під Мощуном на території відпочинкового мисливського комплексу. Господарі цього комплексу виїхали в перші дні війни і дозволили нашим військовим використовувати його. Він став для нас свого роду цитаделлю. На території був гарний будинок з великим підвалом, який раніше використовувався як винний погріб. Він виявився міцним сховищем, позаяк мінометні та артилерійські обстріли були постійними і потужними, всі, хто був не на позиціях переховувались там”,– згадує “Чорний”.

З перших днів війни ми всі стали свідками потужного об'єднання всіх українців у боротьбі з ворогом. Бізнесмени та власники майна віддавали все, що могло допомогти спротиву: приміщення, будинки, машини, продукцію, аби тільки не дати ворогу шансів прорватись.

“Я не знаю, як так сталося, але в цьому господарстві залишився сам молодий пес породи дратхаар. Він був дуже активним і компанійським. Ми його підгодовували і, коли була нагода, з ним всі гралися і приділяли йому увагу. В нашому взводі був український режисер Олег Сенцов, і йому цей пес дуже сподобався. Він казав: хороший собака, він тут один, його кинули, все, заберу його собі! І назвав його Паркер”, – розповідає військовий.

Кінологи кажуть, що дратхаар – собака з сильними мисливськими інстинктами. У нього чудове чуття, він активний і здатен швидко сконцентруватись. Характер у цих собак врівноважений, вони не лякливі, але коли навколо розриваються снаряди, страшно стає всім.

“Одного разу я відпочивав на топчані в підвалі, і тут несеться переляканий Паркер, трясеться, заскакує на мене і притискається. Так нервувати він починав завжди перед обстрілами: десь за 5 хвилин до початку дуже лякався і біг у підвал. Це був наш сигнал оповіщення. Ми знали, що якщо пес тікає в підвал, залишилося зовсім мало часу до обстрілу і потрібно ховались. Завдяки йому у нас навіть 300-х не було. Паркер став не тільки нашим побратимом, а ще й янголом-охоронцем”, – згадує “Чорний”.

Це далеко не єдиний випадок на фронті, коли різні тварини, яких прихистили наші воїни, сповіщають про небезпеку. Вченим вдалося довести, що тварини, птахи і риби є передвісниками природних катаклізмів, а саме сейсмічних поштовхів. Наші українські свійські та дикі тварини довели, що мають чутливість і до катастроф штучних.

“Переміщення важкої техніки – це серйозна вібрація. Можливо, завдяки тому, що Паркер мисливської породи і в нього загострений слух, він добре чув, як під'їжджає артилерійська установка. А можливо, у тварин дійсно є якісь передчуття, яких немає в людей”, – розмірковує боєць.

У березні бої на київському напрямку були найзапеклішими. Оскільки бійці ТрО зовсім нещодавно ще були цивільними людьми і не мали належної підготовки, їх часто відправляли на ротацію.

“Нас бомбили постійно, але якраз коли ми були на ротації, вже влучили конкретно – так, що від цього мисливського комплексу нічого не залишилось. Замість нас на позицию зайшли профі – батальйон “Айдар”, а нас вивели в Київ. Підвал вцілів, але собака після вибухів втік”, – згадує “Чорний”.

Емпатія до тварин, які опинилися в епіцентрі війні – це дуже багато говорить про нашу людяність. Відео з позицій, на яких воїни опікуються чотирилапими, влучають в саме серце. “Коли я дивлюсь ці зворушливі відео, я думаю про те, що тварини відчувають добрих людей – тих, які можуть прийти їм на допомогу. Те, як людина ставиться до слабших людей, до тварин, насправді є індикатором духовно розвитку суспільства. Наші захисники захищають не тільки нас і нашу територію, а й все живе на нашій землі”, – каже докторка психологічних наук Анна Камінська.

“Після звільнення Київщини Олег Сенцов перейшов в інший підрозділ і став до лав ЗСУ. Але я чув, що як тільки Мощун було звільнено, Олег повернувся туди і відшукав Паркера. І зараз він живе в нього вдома”, – розповідає “Чорний”.

“У темні часи добре видно світлих людей, – цитує Ремарка Анна Камінська. – Зараз якраз настав такий час, коли треба проявляти все найкраще в собі – на противагу тому злу, яке відбувається. Добро, співчуття, доброчинність є дуже потужними власними внутрішніми ресурсами, які дають можливість протистояти складним часам. З точки зору психології, та й релігії тощо, коли ми турбуємось про тих, хто цього потребує, ми отримуємо сили, потрібні нам самим, щоб жити далі”.