Його оголосили "200" і вже готували пакет, а він отямився: Боєць ЗСУ одужує після поранення завдяки коханню (відео)

Рахує дні, коли зможе повернутися на фронт, хоча нещодавно парамедики прийняли його за "200-го". Військовослужбовець 5-ї штурмової бригади Петро Лавров у боях за Донеччину отримав серйозне поранення і мало не стік кров’ю. Лікарі дивом врятували його, бо допомогло кохання, йдеться в ТСН, передають Патріоти України.

Під час чергового бою під Нью-Йорком 5 штурмова бригада вибила вагнерівців з позицій та займала оборону, але ворог продовжував поливав їх вогнем, саме тоді осколки влучили у Петра і перебили його ногу. Петро ще пам'ятає, як парамедики клали його до евакуаційної машини... А згодом у лікарні дізнався, що дорогою..."помер". “Коли доїхали на скору, то сказали: давайте пакети. 200-й… Не знаю, яким дивом, в мене відкрились очі, я почав кричати, що мені боляче”, - пригадує чоловік.

Війна для Петра Лаврова розпочалася 2015-го, коли його старшого брата важко поранили під Мар’янкою. Тоді почав вчитися стріляти, а коли почалася велика війна, одразу пішов на фронт водієм штурмової групи. “Водій - це не тільки той, хто сидить і крутить баранку, водій - це та людина, яка як возить людей на позиції, так і працює разом з цими людьми. Тобто ти залишаєш машину, і йдеш з ними в бій”, - розповідає Петро.

Медики повернули чоловіка практично з того світу і почали боротьбу за його ногу. Ворожий осколок серйозно пошкодив стегнову кістку, перебив артерію та вену. “Велика крововтрата, пошкодження артерії - це вже важка травма. Бо в молодому віці, в його віці, кілька годин і можна втратити кінцівку”, - пояснюють медики.

Не встиг виписатися з лікарні, як знову повернувся туди, адже внаслідок травми розвинувся тромбоз. Перенести це, кажуть лікарі, чоловіку допомогла кохана. “Багато що залежить від психологічного стану. Дружина не відходить від нього, постійно з ним”, - кажуть медики.

“Я думаю, всі мене зрозуміють. Коли кохана людина поруч, є підтримка, ти готовий звернути гори. У мене це є”, - переконує Петро. Це було кохання з першого погляду, твердять обоє. Познайомилися у магазині прифронтового Торецька, де Надія працювала продавчинею. “Трошечки старенький, він був з великою бородою, він був брудний, з окопу тільки. Він такий ввічливий був, мене це зачепило. Ну, прямо така бусічка”, - пригадує дружина Надія.

Освідчилася саме вона. “Вона така: “Дай руку”. Я даю руку, вона бере каблучку і дивиться на мене. Я подивився: “Так, звичайно”, - ділиться спогадами Петро.

Їхні почуття перевірило поранення Петра. У лікарні Івано-Франківська вони одружилися і вже чекають на дівчинку. Після перемоги готуються влаштувати справжнє весілля у білій сукні. Аби наблизити цей день, Петро і хоче чим швидше повернутися на фронт. “Я сподіваюся, що війна закінчиться до того моменту, як у нього все заживе. Тому що я не хочу туди його більше відпускати, то важко”, - в сльозах каже Надія. Петро налаштований рішуче, бо каже, має серйозну мотивацію. “Щоб моя майбутня дитина жила у вільній країні”, - додає він.