Історія Десятинної церкви Володимира Хрестителя: Рівно 1030 років тому було відкрито для Богослужінь найдавніший кам'яний храм Русі

Наприкінці X століття Київська Русь переживала переломний момент, який змінив історію Східної Європи. Адже після примусового Хрещення Русі 988 року князь Володимир Святославич активно запроваджував християнство як державну релігію.

Щоб нова віра закріпилася не лише в обрядах, а й у просторі столиці, князь наказав спорудити величний кам’яний храм на Старокиївській горі – там, де, за переказами, загинули перші руські християнські мученики Федір та Іоанн, убиті язичниками за кілька років до офіційного хрещення Русі. Саме це місце мало уособити перемогу християнства над язичницьким минулим.

Зрозуміло, що місцеві майстри не могли звести таку безпрецедентно велику для тодішньої Русі кам'яну споруду. Тому для будівництва нового типу храму князь Володимир запросив майстрів з Візантії (ймовірно, з Херсонеса), які принесли передовий досвід архітектури.

Спорудження Десятинної церкви (Церкви Успіння Пресвятої Богородиці) розпочалося приблизно в 989–991 роках у центрі "міста Володимира" (Київського дитинця), на місці колишнього курганного могильника.

Храм споруджували як хрещато-купольний шестистовпний собор, оточений з трьох боків галереями. Для будівництва використовували плінфу (тонку плоску цеглу), камінь, розчин з цегляного пилу. Інтер’єр прикрашали фресками, мозаїками, мармуром і різьбленими елементами.

Князь Володимир виділив на будівництво та утримання храму десяту частину своїх прибутків ("десятину") – звідси й походить назва церкви. Освячення відбулося 12 травня 996 року (за деякими джерелами –11 травня). Настоятелем став грек Анастас Корсунянин, а освячував, ймовірно, митрополит Леонтій. Частину церковного начиння для релігійних служб, тобто ікон та реліквій, привезли з візантійського Корсуня (Херсонеса).

Значення Десятинної церкви Богородиці

Десятинна церква стала не просто релігійним центром, а головним державним і культурним осередком Київської Русі наприкінці X – на початку XI століття, до появи Софійського собору. Вона правила за кафедральний собор, центр Київської митрополії, князівську усипальницю та символ тріумфу християнства над язичництвом.

Для столичного Києва, де до цього переважала дерев’яна забудова, і киян всіх верств така велична споруда була чимось майже фантастичним, в для іноземців з Візантії та Європи символом державної зрілості Русі. - Рівна серед рівних у колі християнських держав.

Також тут ховали князів і членів їхніх родин: самого Володимира Великого у 1015 році, його дружину – візантійську царівну Анну у 1011 році, пізніше – інших князів (Ізяслава Ярославича, Ростислава Мстиславича). У храмі зберігали мощі святих, також деякі дослідники вважають, що сюди перенесли прах княгині Ольги (так званий саркофаг княгині, який знайшли у XIX столітті у склепіннях храму).

Як один з головних храмів держави, Десятинна церква відігравала ключову роль у поширенні християнської культури, освіти та мистецтва. Вона була багато оздоблена іконами, фресками та мозаїками, а її архітектура стала взірцем для наступних руських соборів.

Протягом століть церква неодноразово страждала від пожеж, грабунків і воєн (зокрема в 1017, 1169, 1203 роках). Остаточної катастрофи вона зазнала 6 грудня 1240 року під час штурму Києва військами хана Батия.

За літописними свідченнями, під час наступу монголо-татар багато киян сховалися у Десятинній церкві, сподіваючись перечекати напад за товстими мурами святині. Але храм не витримав – за однією версією, через натиск людей на перекриття, за іншою – через руйнування від обстрілу. Споруда обвалилася, поховавши під собою сотні людей.

У XIX столітті, Російська імперія вирішила "відновити" повністю храмі. 1828–1842 роках на давньому фундаменті звели нову церкву в псевдовізантійському стилі (російському) за понад 100 тисяч рублів золотом. Однак вона мала мало спільного з оригінальною спорудою княжої доби. Для археологів це радше була стилізація, ніж реставрація. Наприклад, іконостас склали з копій ікон іконостасу Казанського собору в Санкт-Петербурзі.

Стосовно "відновленої церкви", то у 1936 році радянська влада знесла цю будівлю в рамках своєї антирелігійної кампанії. А вже після цього тут почалися масштабні археологічні дослідження, які відкрили справжні фундаменти давньоруського храму, а також фрагменти мозаїкової підлоги, кам’яні гробниці та інші атрибути середньовічного минулого. Поруч церкви також розкопали помешкання бояр, руїни руських палаців та ремісничі майстерні.

Що залишилося сьогодні – і чому це досі безцінно

Сьогодні на Старокиївській горі у Києві можна побачити фундаменти Десятинної церкви – залишки першого кам’яного храму Русі.

Крім цього збереглися фрагменти мозаїк, фресок, мармурових саркофагів та інших артефактів. Загалом це понад 1000 знахідок.

Вони музеєфіковані та доступні для огляду. Археологічні знахідки зберігаються в заповіднику Софійський музей та в Національному музеї історії України.

Якщо підійти до Десятинної церкви зараз, то на перший погляд – це лише кам’яні контури серед археологічного майданчика. Але саме вони є матеріальним свідченням народження християнської традиції України. Саме це місце нагадує про час, коли Київ був одним із найбільших центрів Європи, а Русь творила власну цивілізаційну модель між Сходом і Заходом.

Десятинна церква цінна не лише як археологічна пам’ятка. Бо вона один із символів початку державності на наших землях, духовної та культурної історії, що пережила імперії, руйнування й століття забуття. Саме тому навіть її руїни промовляють голосніше за багато відбудованих мурів.