Історія провідної української санкарки: Карколомний шлях Наталії від олімпійської слави до прибиральниці. Чиновники ТЦК відмовили у праві піти на фронт

На початку повномасштабного вторгнення росії 50-річна киянка Наталія Якушенко — учасниця п’яти зимових Олімпійських ігор у санному спорті — прийшла до ТЦК та СП із чітким наміром стати на захист країни. За плечима в неї були роки фізичної підготовки, знання анатомії та біомеханіки, досвід роботи з тілом і навантаженнями. Та у відповідь вона почула лише скептичну усмішку і пораду звернутися до Сил територіальної оборони, передають Патріоти України з посиланням на Чемпіон.

У Теробороні на неї чекала ще одна відмова. Так людина, яка десятиліттями представляла Україну на світовій спортивній арені, залишилася «непотрібною» системі. Сьогодні Наталія Якушенко працює прибиральницею — не з власного вибору, а через жорстку реальність. Її спортивна пенсія становить 4700 гривень, і без роботи вижити було б майже неможливо.

На тлі Олімпійських ігор-2026 у Мілані та Кортіна-д’Ампеццо ця історія звучить особливо гостро — як нагадування про те, якою може бути доля олімпійських легенд після завершення кар’єри.

Унікальний шлях і рекорд на десятиліття

Першу бронзову медаль чемпіонату світу Наталія Якушенко виборола ще у 1990 році в Калгарі, коли їй було лише 17 років — тоді вона представляла збірну СРСР. Друга «бронза» чекала на неї аж через 19 років, у 2009-му в Лейк-Плесіді. Така пауза між подіумами світових першостей є унікальним рекордом у санному спорті.

Олімпійський дебют Якушенко відбувся в Альбервілі-1992 у складі збірної СНД. Уже за два роки вона виступала за незалежну Україну в Ліллегаммері-1994 — на перших в історії зимових Іграх для нашої держави. Її стабільні результати та потенціал привернули увагу іноземних федерацій: Наталії пропонували змінити спортивне громадянство Італія та США.

Втім, вона відмовилася. По-перше, не була готова до кардинальної зміни життя, по-друге — українська федерація виставляла за неї надто високі «відступні». За словами самої спортсменки, її «оцінили, як футболіста».

Прапороносиця та лідерка збірної

Протягом майже двадцяти років Наталія Якушенко залишалася ключовою фігурою збірної України. Вона виступила ще на трьох Олімпіадах — у Нагано-1998, Турині-2006 та Ванкувері-2010. Таким чином, Якушенко стала однією з небагатьох українок, які взяли участь у п’яти зимових Олімпійських іграх.

Могла бути і шоста Олімпіада, але Ігри-2002 у Солт-Лейк-Сіті спортсменка пропустила через народження дитини.

Особливим став для неї Турин-2006. Тоді Наталія не лише вважалася реальною претенденткою на медалі, а й отримала почесне право нести прапор України на церемонії відкриття Ігор.

Життя після спорту: жорстка реальність

У 2011 році Наталія Якушенко завершила кар’єру. Їй було 39. Посади у Федерації санного спорту України їй не запропонували. Почалося складне життя «після спорту».

Спершу вона працювала вчителем фізичної культури, згодом — під час пандемії COVID-19 — знову була змушена змінити професію. Останні роки Наталія працює прибиральницею.

«Зараз відповідаю за ганчірки та швабру на одному з важливих під час війни об’єктів», — зізнається спортсменка.

Фінансові труднощі змусили її навіть замислитися про продаж ордена Княгині Ольги III ступеня, отриманого у 2009 році. Та ринкова ціна державної нагороди — близько 100 доларів — лише додала розчарування.

Намагання стати до лав ЗСУ

На початку великої війни Якушенко вирішила, що не може залишатися осторонь.

«Я вивчала анатомію, біомеханіку, могла б надавати першу медичну допомогу. Але в ТЦК з мене посміялися. Сказали, що їм потрібні “готові хлопці”», — згадує вона.

Після відмови в Теробороні Наталія продовжує допомагати армії так, як може: працює й донатить знайомим військовим.

«Зараз нам усім дуже важко. Але я вірю, що ми вистоїмо», — каже олімпійка.