Каральна психіатрія і не тільки: Як у СРСР карали за одностатеві стосунки

За часів СРСР, коли ідеологія диктувала норми поведінки, будь-яке відхилення від затверджених стандартів сприймалося як загроза для держави та суспільства. Чи не найбільшого пригнічення та репресій тоді зазнавали гомосексуальні люди, передають Патріоти України

Нині весь цивілізований світ прагне досягти рівності та інклюзивності, тому важко повірити, що всього близько століття тому ситуація була кардинально іншою. Про те, як та наскільки жорстоко в СРСР карали людей за їхню сексуальну орієнтацію, розповів Бабель.

На початку XX століття, після революції 1917 року, більшовики, що прийшли до влади скасували всі царські закони, зокрема й дискримінаційний закон про сексуальні стосунки. Кримінальний кодекс РСФРР 1922 року не містив статей, що карали б за гомосексуальність і це викликало певний оптимізм серед населення.

Геї були в кожній структурі, навіть в радянському керівництві та спецслужбах. Почали розвиватися тематичні заклади гомосексуальної субкультури, але насправді гучні заяви про рівноправ’я відрізнялися від істинної позиції влади.

Чекісти приховано стежили за гей-салонами та притягували людей за статтями про контрреволюційну змову. Однак з приходом Сталіна все значно погіршилося.

Кримінальна відповідальність за "мужеложество"

У 1930-х роках під керівництвом нового генсека більшість ліберальних нововведень згорнули та, наприклад, ускладнили процес розлучень, заборонили аборти тощо. Гомосексуальність потрапила до категорії "злочинний соціальний порок". Згодом її за допомогою пропагандистських заяв прирівняли до нацизму та фашизму, після чого Сталін доручив показово покарати геїв.

На першому етапі заарештували близько 130 людей, які під тортурами були змушені дати потрібні показання, тож 17 грудня 1933 року з’явилася кримінальна відповідальність за так зване "мужеложество". Гомосексуалів мали б засуджувати від трьох до пʼяти років таборів, але при цьому на лесбійок це не поширювалося.

Першим широко відомим репресованим гомосексуалом в СРСР став поет Микола Клюєв. Його здав редактор журналу, куди він відправив свою любовну лірику. Після цього митця заарештували, відправили у заслання, а через кілька років розстріляли як контрреволюціонера.

Подібне ставалося регулярно і за участю й інших відомих постатей, однак після смерті Сталіна в 1953 році гомофобна політика не змінилася. Крім того, в 1960–1970 роках кількість вироків за "мужеложество" зросла приблизно на 40 відсотків.Каральна психіатрія

За часів брежнєвського застою поширилася практика примусового медикаментозного і психіатричного "лікування" гомосексуальних людей. Жінок змушували приймати седативний засіб, що пригнічував лібідо, а потім застосовували гіпноз.

А чоловікам давали препарат, що викликає блювоту та показували їм фотографії їхніх партнерів. Однак це були ще доволі демократичні методи порівняно з усім іншим.

Не рідко до усіх, хто не вписується в ідеальну радянську систему, застосовували каральну психіатрію. Протягом 2-3 місяців людям давали психотропні препарати, а потім ставили їх на облік, як душевнохворих.

Такі діагнози значно обмежували права і свободи людей, а також змушували суспільство ставитися до них упереджено і принизливо.

Політичний тиск

Статтю про "мужеложество" часто використовували, як засіб політичного тиску. Так, двічі засудили, наприклад, відомого українського режисера Сергія Параджанова. Йому висували обвинувачення зокрема за "розбещення чоловіків" і "організації кубла розпусти". Він отримав пʼять років колонії суворого режиму, але завдяки міжнародному резонансу його випустили за рік до закінчення терміну. Однак Параджанов до кінця життя не міг жити в великих містах та залишався під наглядом правоохоронних органів.

Загалом точна кількість арештів за гомосексуальність невідома, але історики припускають, що за майже 60 років існування статті "за мужеложество" за нею засудили близько 60 тисяч людей.