Дотримуючись умов контракту, Іван Ганзера став молодим артистом великого лейбла Universal Music, і доволі скоро випустив перші альбоми. Здавалося, успіхам хлопця з маленького села можна позаздрити, але з кожним роком про нього говорили все менше. Сьогодні Ганзері 33, він одружений і виховує дочку. Час від часу дає концерти, бере участь у міжнародних фестивалях, повертається до військових на сході України, де бував вже понад 300 разів, і навіть пише автобіографічну книгу. Через 10 років theLime поспілкувався з першим переможцем досі популярного проекту і задав йому не менш популярне питання - куди зникають учасники шоу, яким обіцяють всесвітню славу.

Іван Ганзера з дружиноюФото: Facebook / @ivan.ganzera

- З моменту вашої перемоги на "Голосі країни" минуло майже десять років. Швидко пролетів час?

Дуже багато всього сталося в житті за цей час, але я от якось не відчуваю, що це цілих десять років. Звучить сильно, а час пролетів непомітно.

- Про що думаєте сьогодні, коли озираєтеся на ці роки?

Десять років тому я йшов на "Голос країни" з певною метою - я хотів співати. Багато співати. І щоб мій спів допоміг мені подорожувати, пізнавати нових людей. Адже по суті до проекту у мене було доволі сумне життя в селі. Дім-робота-дім. Дивишся телевізор, і завжди хотілося тягнутися до чогось кращого. Я казав собі, що це краще десь точно не там, де я. І нехай мені подобалася моя робота, я прагнув щось змінити. Вдома у мене була маленька студія, я писав там якісь аранжування, навчався, експериментував. Пробувався на різні телевізійні проекти, і от з "Голосом" мені пощастило.

- Незабаром після перемоги в одному з інтерв'ю ви сказали: "Хочу стати кимось у нашому шоу-бізнесі". Наскільки ваші уявлення про цю сферу відрізнялися від реалій, з якими ви зустрілися у наступні роки?

Ну, тоді я трохи по-іншому уявляв собі шоу-бізнес. По телевізору ми бачимо все в дещо іншому світлі, і це стало зрозуміло вже в перший рік після "Голосу країни". Мені дуже не подобається багато речей. Скажімо, я не люблю поняття, що шоу-бізнес - це ілюзія, яку ми даруємо людям. От приходить людина на концерт, дивиться дві години на артиста і бачить картинку, якої насправді немає. Але людям це потрібно, вони хочуть прагнути до кращого. Пам'ятаю, після проекту продюсери говорили мені, мовляв, навіть якщо тобі нічого їсти, для глядача ти маєш бути тим, ким вони ніколи не стануть. Нехай думають, що ти живеш у кришталевому будинку та ходиш на золотий унітаз. І від цього мені ніяково.

Після різних зустрічей і презентацій, куди ходять багато наших артистів, я зрозумів, що 80% українського шоу-бізнесу - це дійсно велика ілюзія. Всі артисти прекрасно говорять, у всіх завжди "багато роботи", "багато концертів", вони завжди "дуже зайняті" і прекрасно виглядають, а після цих зустрічей повертаються до орендованих квартир десь на Харківському масиві. Я ж завжди був за правду, тому на концертах завжди розповідав людям справжню історію - про своїх колег-артистів, про те, як все було на "Голосі країни", смішні якісь історії. Я намагаюся показати людям реальний український шоу-бізнес. Може, це неправильно, але мені так комфортно. Адже сутність моя за ці роки не змінилася - я як був простим хлопцем із села, так ним і залишився.

Але я дуже радий, що десять років минуло, а я досі при справі. Так, можливо, я не збираю стадіони, але ж багато моїх колег-переможців різних проектів вже давно працюють у супермаркетах, а я ще десь виступаю, співаю. Я дуже тішуся, що в Україні є люди, які хочуть мене почути. Сто чоловік, двісті - не має значення, де вони живуть, я приїду і подарую їм свою пісню, розповім їм історію свого життя.

- Це питання з роками залишається актуальним, і вам я б теж хотів його поставити - куди зникають переможці талант-шоу на кшталт "Голосу країни"? Одна з проблем, як мені здається, полягає в тому, що проект - це коридор до шоу-бізнесу, але не школа реалій, в яких молоді артисти опиняються потім. Чи це не зовсім так?

Так, хоча і школою він був теж. Година ефіру - це казка, а весь інший час доводилося дуже багато працювати, все це вже було не так і казково. Тренери, наприклад, часто зовсім не такі, якими вони здаються на екрані. Тоді у нас був один тренер, який на початку проекту зі своєю командою не працював взагалі. Все готував Костянтин Меладзе, а він приходив за годину до ефіру, сідав у крісло і розповідав, як важко вони працювали весь попередній тиждень, які вони молодці. Тоді я дуже багато речей почав розуміти.

Що потім відбувається з переможцями? Я теж багато аналізував це. Та й ви не перший, хто мене це запитує. В принципі, на це є дуже проста відповідь, як мені здається: все це пов'язано з підходом до переможців, з контрактними зобов'язаннями, і у нас є багато прикладів, які це підтверджують. Зверніть увагу: чвертьфіналісти, півфіналісти "Голосу країни" часто успішніші за переможців. А це тому, що їх нічого не обмежує. У них вже є ім'я, вони виходять з проекту і їх одразу ж знаходять. Мені, наприклад, теж надходило дуже багато пропозицій під час ефірів.

- Від кого ці пропозиції надходять?

Це доволі відомі продюсери. Тоді вони навіть пропонували мені такі умови, щоб я до фіналу не доходив. І ми багато говорили про те, що краще - дійти до фіналу чи все ж погодитися на подібні пропозиції.

- Тоді вам не було в кого спитати, ні з чим було порівнювати.

Так. Тоді доводилося вирішувати, ну і я так подумав, що варто все ж спробувати дійти до фіналу. Це вже в другому і третьому сезонах люди почали розуміти, спілкуватися та дізнаватися, що там і як. Коли ти тільки приходиш на "Голос", відразу підписуєш договір, що у разі перемоги ти також підпишеш контракт з конкретною компанією, яка буде тобою займатися. Раніше це був Universal Music, а зараз, я так розумію, канал "1+1" займається своїми артистами сам, але за великим рахунком нічого не змінилося.

Саме в моєму випадку було так: була певна сума, яку передали Universal Music, яку там потім благополучно розтягнули, розмили і на тому все закінчилося. І ти при цьому заручник. Ти підписав договір, і без лейбла не можеш ні записати пісню, ні виступити де-небудь - ти повністю залежиш від свого куратора, і все вирішується тільки через нього. Весь перший рік у мене практично не було роботи. Гонорар був просто космічним, як мені тоді здавалося. Але якщо ви так задираєте планку, тоді повинна бути виконана і відповідна робота - якісь кліпи мають бути, пісні в ротації. А виходило так, що за перші рік-два з переможців висмоктували все, що можна було - якісь виступи, дорогі корпоративи, при цьому сам учасник нічого з цього не отримував.

- Тобто за вами закріпили конкретний гонорар, але весь дохід йшов лейблу?

Так. Найчастіше артист там просто на зарплаті. Ну а потім тебе відпускають і все. Популярність твоя вже пройшла, тебе забули і ти не знаєш, що робити далі. А в цей час інші учасники, яких нічого не обмежувало, записували пісні, знімали кліпи, хтось знаходив людей, які були зацікавлені в довгостроковій співпраці, а не тільки в тому, щоб зняти вершки на піку твоєї слави. Тому все просто - контракти дуже жорсткі.

Після шоу було багато можливостей і пропозицій, але зобов'язання не дозволяли мені підписати договір з будь-ким ще крім Universal. Мені дали його приклади, і ми довго вивчали їх з юристами перед тим, як підписати. Вони подивилися і сказали, що це жахливо. Все було прописано так, що я винен, але мені нічого не винні - все нібито на розсуд компанії. Наприклад, вони давали сертифікат на зйомки кліпу або на запис альбому, але відбутися це могло коли завгодно - через рік, через два, а могло і не відбутися.

Юристи тоді вказали мені на деякі моменти і порадили їх підправити, щоб все було не так страшно, але компанія не пішла ні на які поступки.

- Ви таки намагалися змінити якісь умови контракту?

Так, але мені сказали, що це дуже велика робота. Що багато моментів потрібно узгоджувати, так як це нідерландський формат телешоу і все таке.

- Тобто артиста вони просували за контрактом в Україні вже після шоу, але змінити умови контракту не погоджувалися, посилаючись на нідерландський формат проекту?

Так. Просто тоді вони могли мені це розповісти. Отже, ми поговорили і домовилися, що зберемося знову через рік, і якщо мене щось не буде влаштовувати, ми потиснемо один одному руки і розірвемо контракт. Минув рік, ми зібралися і я сказав, що мене не влаштовувало все те, що відбувалося весь цей час. Сказав, що мені не потрібні ні кліп, ні альбом, я просто просив, щоб мене відпустили.

- Не було ні альбому, ні кліпу?

Ні. Нічого не було. Пісні нібито записувалися, але це були кавери на пісні з "Голосу країни" і мені вдалося тоді ще дві свої пісні просунути, щоб на них зробили якісь аранжування. Ще я шукав варіанти придбання пісень інших авторів, але все це не знайшло порозуміння. Загалом писали кавери, і коштувало все це шалених грошей. Я так розумію, робилося це як завжди: писали п'ять тисяч, коштувало це одну тисячу, а різницю ділили між собою. Ну і врешті-решт мене не відпустили. Решту років контракту я просто мучився.

- Три роки загалом, здається?

П'ять. Вони дивувалися, казали мені, мовляв, ти ж артист Universal Music. Але те, що я перебував під лейблом, нічого мені не давало. Так, у мене була щомісячна зарплата, мені вистачало її, щоб жити та знімати квартиру, але я не бачив ніякого розвитку. А час йшов, щось потрібно було робити, якось розвиватися. Загалом, вони вислухали все це, образилися та поїхали до Москви. Зникли, перестали відповідати на мої листи.

- Навіть так?

Так. Я зрозумів, що контролювати мене особливо ніхто не буде, але все одно за договором виходило так, що всі пісні, які я напишу та запишу - вони всі належать компанії. Тому все, що я записав після нашої сварки, я реєстрував вже після того, як закінчився контракт. Хоча ми й не сварилися особливо. Для них моє рішення просто було дуже несподіваним. Але, до речі, ось десять років минуло, і з настанням карантину ми зв'язалися, поспілкувалися, мені повернули права на мої пісні з альбомів та навіть виплатили невелику суму авторських. Я так розумію, зіграв роль і той момент, що від них пішов колишній глава продюсерського центру. Ну і, напевно, щоб у мене не було претензій до нового керівництва, вони закрили це питання. Але через десять років. Ось вам і відповідь. Це перше, що руйнує кар'єри.

- Тепер ясно, чому в одному з інтерв'ю ви казали, що пішли б з проекту у півфіналі, якби могли щось змінити.

Так. Як то кажуть, знав би прикуп, жив би в Сочі. Не знаю, чи було б так краще. Є у мене ще одна фраза, яку я люблю повторювати - "Голос країни" все ж дав мені більше, ніж я йому. Бути першим переможцем - це дорогого вартує. Чесно скажу, я сьогодні пам'ятаю далеко не всіх переможців шоу, хоча деякий час ходив і спостерігав за ефірами.

- В основному глядачеві запам'ятовуються артисти з історіями. Наприклад, той же священик Олександр Клименко.

У нього теж були проблеми з "1+1". Він дзвонив мені тоді, ми обговорювали деякі питання. Як мені здається, в деякій мірі канал вів себе не дуже коректно.

- Тобто, труднощі після шоу були не тільки у вас?

Про це просто ніхто не говорить. Це мені вже нема чого приховувати, минуло дуже багато часу. А ще ніхто не вчиться на помилках. Кожен переможець впевнений, що він піде іншим шляхом, а цього шляху не існує. Це ж неважко - зателефонувати попередньому переможцю та розпитати про все, правда? Артисти просто максималісти, і завжди думають, що от у них точно все вийде інакше, але це так не працює. І те, що жодному переможцю ще не вдалося чогось досягти, вказує на те, що проблема не в переможцях. Можливо, в тому, про що я вам розповів. Можливо, в чомусь ще. Я не претендую на те, що мої слова - істина. Просто минуло вже 10 сезонів, а у нас так і немає зірок першої величини. Але є успішні артисти, які були фіналістами або півфіналістами - деякі зараз дуже добре себе почувають навіть без прив'язки до проекту.

- У 2012-му та 2013-му роках у вас вийшли альбоми "Я не могу тебя терять" і "Весна похожа на тебя".

Так, коли я сказав, що хочу піти, Universal взяв усе, що було записано на той час - дев'ять треків, здається, навіть повноцінним альбомом не назвеш - і вирішив, я так розумію, показати, що вони все ж щось зробили, а Ганзера поганий, що пішов. Вони випустили ці альбоми.

- Чому після успіху пісні "Не плач, тато" ви заспівали російською? Чи правильно розумію, що лейбл цілився і на російський ринок?

Це теж розглядалося. Та ж пісня "Не плач, тато" у мене є українською та російською мовами. Такий час був, що всі розглядали російський ринок. Пізніше я написав пісню "Я не могу тебя терять", і вона дуже добре зайшла в Росії. Це, в принципі, найприємніше, що я можу згадати про той альбом - мені тоді дали з нею попрацювати. Хочеш, мовляв, займайся. Я попрацював і віддав вже готовий продукт. Дуже добре зайшла пісня. Свого часу собі на гудок її поставили понад півтора мільйони чоловік.

Тому російський ринок розглядався, так. У той час були такі умови. В альбомах є все, що я співав на "Голосі країни" - а це і російські, і українські пісні. Все змінилося вже після 2014-го року. По-перше, мені вже ніхто не казав, що мені співати. По-друге, був такий час, що мені і самому було це бридко. Перший час я навіть на концертах не міг співати пісні російською, до того ж в той час я почав їздити з концертами до військових, а все це залишає свій відбиток.

З 2014-го року я почав розмовляти українською мовою і зі сцени. Вперше це сталося на Майдані, під час мого виступу на недільному віче. Пам'ятаю, виходжу, а людей - купа. Емоції зашкалювали. Люди були настільки заряджені, натхненні змінами, вони так хотіли щось змінити у своєму житті. Я тоді подумав: що я можу зробити такого просто зараз? Як я можу підтримати всіх цих людей? І я дав собі клятву, що ось зараз я виходжу на сцену, і відтепер зі сцени буду розмовляти тільки рідною мовою. І розмовляю досі.

- І вступну промову не готували?

Ні. Ось тоді все було як на духу.

- Що ж, багато питань про співпрацю з Universal відпали. Ясно тепер і те, як воно закінчилася.

Ну, це була моя ініціатива. Якщо розглядати мене як хлопця, який приїхав з маленького села, то Universal дав мені дуже багато. Перш за все, досвід. Як ми працювали - це одне питання, але я все ж побував у крутий студії, поспостерігав за колегами з "першого ешелону", які активно працювали тоді на обидва ринки - і на Україну, і на Росію. Ну а якщо розглядати з тієї точки зору, що я не хлопець з села, а все ж переможець "Голосу країни", то насправді вони мені не дали нічого.

- Після проекту у вас були доволі теплі стосунки з Діаною Арбеніною. Ви спілкувалися з нею про це? Розповідали, як все вийшло насправді?

Ні. По-перше, мені не хотілося, щоб вона думала, що я скаржуся або намагаюся втягнути її якось у цю історію. Та й в принципі я така людина, що завжди намагаюся вирішувати свої проблеми самостійно. Тоді мені здавалося, що це нічого не дасть.

- Сьогодні підтримуєте стосунки з Діаною?

На жаль, ні. Якось загубилися контакти, я вже давно хочу знайти з нею зв'язок, але руки ніяк не доходять. Я дуже поважаю Діану, дуже люблю її. І моя перемога - це на 50% її заслуга. Ми не бачилися вже дев'ять років. Упевнений, незважаючи ні на що, якби ми зараз зустрілися, міцно б обнялися.

- Згадайте її найціннішу пораду як тренера на проекті?

Вона завжди казала нам писати свої пісні. Казала, що зараз такий час, що пісню можна купити в будь-який момент, але варто писати для себе. І я її в цьому підтримую. Майбутнє за тими артистами, які пишуть. Це і фінансово вигідно, і з тієї точки зору, що ти представляєш сам себе. Ти написав пісню, і це твоя історія, твоя частинка душі.

- Що б ви самі могли порадити сьогодні майбутнім учасникам шоу "Голос країни"?

Все залежить від того, чого хоче сам учасник. Якщо ти хочеш перемогти - це одне, якщо ж хочеш чогось навчитися, винести для себе якісь моменти - це інше. Важливо розуміти мету, чому ти туди йдеш. І дуже важливо бути собою. Ти просто не продаси слона, якщо не будеш собою, це не можливо. Телевізор це відразу показує.

От навіть включаєш зараз "Голос", а він вже не схожий на той, яким був раніше. Сезону до четвертого-п'ятого він був самобутнім українським "Голосом". Зараз - це копіпаст американського проекту. Взяти навіть поведінку тренерів - вона не типова для українців. Не знаю, може, вони самі передивилися американського "Голосу", але включіть його, і ви побачите, що у тренерів навіть інтонації схожі.

Дуже багато зараз різних режисерських штук: всі ці "сторіз" впевнених в собі учасників... Повірте, якщо людина вперше приходить на "Голос", він ніколи не буде в собі впевненою. Їм малюють ці образи. Раніше шукали типажі, а зараз їх просто готують - цей злий, цей закоханий і так далі. Але якщо воно не твоє, треба протестувати. Я не вірю багатьом учасникам. І люди не повірять, а вони мають бути з тобою на одній хвилі. Тільки тоді щось може вийти, якщо їхні голоси ще щось вирішують, звичайно.

- Багато в чому це все ж шоу.

Цього вимагає телевізор. Тому якщо ти просто круто співаєш, тобі нема чого туди йти. Ти нічого не доб'єшся. Якщо ти пройшов і далі випадаєш на етапах півфіналів, добре, щоб до цього часу у тебе вже був якийсь бекграунд - можливо, кліп або кілька пісень у мережі. Тобою будуть цікавитися, аудиторія зростатиме. Якщо ж ти випадаєш, і тільки потім починаєш щось робити, ніхто тобою цікавитися вже не буде. "Голос країни" - це поштовх, і до нього потрібно готуватися.