Хіти тижня. Пшонка-style по-полтавськи: До незвичного під'їзду "сталінки" в центрі обласного центру вже водять туристів (відео)

Сюди водять екскурсії, а про створення ансамблю розповідають легенди. Містяни періодично влаштовують в соцмережах обговорення на тему естетизму та доречності такої кількості позолоти у дворі звичайного багатоквартирного будинку.

У коментарях в телеграм-каналах і соціальних мережах люди жартують: "Зевс спустився на землю і став жити у Полтаві", "А-ля Пшонка-style" тощо.

Водночас у Полтаві є підприємці, які скористалися цікавим виглядом під'їзду, купили там квартиру та облаштували її схожою за виглядом.

Кореспондентка Gazeta.ua заглянула до під'їзду та дізналася його таємниці, поспілкувалася із мешканцями квартир.

НЕО З МАТРИЦІ

Вхід до під'їзду закривають броньовані двері з електронним замком, а з недавнього часу всі проходи до двору перекрили парканами та закодованими хвіртками, тож сторонній людині потрапити всередину — той ще квест.

Ще на початку 2000-х будинок №30/12 по вулиці Жовтневій (нині Соборності) був звичайним. Двір удень був прохідним і зручним для містян, що хотіли скоротити шлях. Однак увечері — подвір'я перетворювалося практично на громадську вбиральню для любителів випити спиртного на вулиці.

Перший під'їзд був тоді під стать двору – брудні високі двері, що вже не закривалися щільно від багатьох шарів червоно-брунатної фарби, високі стелі, старі перекошені дерев'яні рами високих вікон у потьоках білої фарби. Сюди нерідко забрідали наркомани, а взимку п'яниці — подрімати в теплі. Коли квартири першого поверху почали продавати під магазини, їх старі двері заклали, сходовий майданчик зменшили. Атмосфера стала ще більш депресивною.

Наприкінці 2005-го квартиру на верхньому поверсі купили, щоб здавати. Провели масштабний ремонт. За деякий час там оселився дивний квартирант.

Високий худорлявий чоловік з зачесаним назад коротким чорним волоссям та темними очима ходив, переважно, в чорному плащі нижче колін чи чорному пальті. Нерідко — в чорних окулярах специфічної форми, що робили його схожим на Нео з "Матриці". Говорив ламаною російською з дуже сильним американським акцентом. Виглядав для Полтави тих часів надзвичайно екстравагантно. У під'їзді, де знімав квартиру, почав перетворення. Встановив акваріуми, квіти на вікнах. Згодом обставив подвір'я бетонними прикрасами: чаші, колони та статуї, золочені решітки. Ходили чутки, що планує влаштувати там фонтан. Та не реалізував ідею: двір швидко став місцем для розпиття алкоголю та куріння, а всі вазони перетворилися на попільниці.

ПОЗОЛОТА І АТЛАНТИ

Нині всі роботи припинилися, подвір'я виглядає закинутим і недоглянутим. Відвертого сміття немає, але сніг ніхто не чистить — він повільно перетворюється на брудну купу льоду.

З двостулкових звичайних сірих дверей третього під'їзду виходить чоловік старшого віку в чорній куртці та кепці. Тримає в руках білий пакет з логотипом мережі супермаркетів, наповнений пластиковими пляшками. Спираючись на ціпок, обережно йде по слизькому снігу нерозчищеного подвір'я.

— Все оце тут типу американське. Він зробив годів 10 назад - під його предводітєльством. Но він уїхав годів три тому. А отой балкон-терасу зробили сусіди вже самі. З лєснічной клєтки вихід на нього. Їх тут дві жінки на другому поверсі живуть, їх вікна квартир на різні боки виходять. Одна отут котів кормить, — каже 75-річний Віктор Семенович. Живе у будинку майже 20 років. — Раньше тут страх шо творилося в дворі — всі сюда ходили. А не так давно закрили калітку на кодовий замок, на нього складалися всі сусіди. Тепер стало тіше і чіщє.

У будинку немає ОСББ. Обслуговує його комунальне підприємство ЖЕО-2, яке не дуже переймається цією діяльністю, каже чоловік. Якщо щось треба, мешканці роблять самотужки — так, як знають і вміють.

— Ми тут, в цьому дворі, представляємо українців: каждий по-своєму живе, — додає чоловік.

Перший під'їзд вражає кількістю золотої фарби. Навколо входу височіє огорожа із загостреними піками, прикрашена декоративними листками та кулями. Майже впирається в перекриття тераси другого поверху. За частоколом — критий простір. Тут підпирають порожнечу статуї — атланти та каріатиди.

— Вхідна частина оформлена стилізованими масивними ґратами, прикрашеними стилізованими рослинними елементами. Вони, можливо, мають відсилати до якоїсь античної давньоримської архітектури. Хоча таких прямий зразків я і не знаю, — пояснює архітектор, краєзнавець, член ГО "Save Poltava" Артур Ароян. — Збоку стоять колони коринфського ордеру, частина з них колись були увінчані скульптурами богині Ніки, римським орлом. Я так розумію, це садові скульптури масового виготовлення, які можна придбати в будівельних гіпермаркетах. Ця ж естетика продовжується всередині під'їзду — тим більше, частково скульптури перенесли туди. Хоча саме оздоблення під'їзду типове для радянських будинків тієї епохи — фарбування, плитка у під'їзді, чавунна фігурна балюстрада під перила на сходах.

Будівля свого часу зводилася як Орловський банк. На фасаді з боку вулиці Котляревського ще збереглася ліпнина з датою — 1886 рік. На іншому фасаді — з боку вулиці Соборності була ліпнина з датою відбудови — 1953. Зруйнована під час ремонту приміщень магазину, що зараз там розташовується.

КУТОЧОК БАТЬКІВЩИНИ

До під'їзду пускає одна з його мешканок — домовляємося через спільних знайомих. Натискаю необхідну цифру на домофоні, після короткого очікування називаю прізвище. Тихо клацає замок — і я всередині.

Старі двері, яким понад пів століття, набули нового життя. Окрім золотого кольору, мають дзеркальні вставки з вензелями. За ними починається сходовий майданчик і чекає сюрприз — величезне настінне дзеркало в масивній рамі. Як виявиться пізніше, маскує двері в комірчину.

Поштові скриньки теж виглядають незвично. Окрім бронзової фарби, виявляються дерев'яними. Дверей на першому поверсі немає - з-під побілки проступають контури цегляної кладки. Натомість хижим поглядом та розкритими крилами зустрічають гостей два бетонних позолочених римських орла. За винятком "золотого декору" під'їзд виглядає звичайно: синя масляна фарба вкриває стіни до половини, зверху — стара крейдова побілка, потріскана від часу. Жмути дротів під стелею. Штучний камінь сходів та плитка майданчиків зафарбовані олійною фарбою — місцями вже стертою.

Зверху чути легкі швидкі кроки та шльопання кімнатних капців — жінка, що мене впустила, спускається подивитися. Перепрошує, що дуже зайнята приготуванням їжі — чекає на гостей. Через напівприкриті двері під'їздом розноситься запах смаженого м'яса та печені. Одразу наголошує: говоритиме конфіденційно. Представляється, але просить її не називати й не описувати.

— Грегори Стил здесь жил на съемной квартире. Сейчас из Полтавы выехал, живет в Киеве. Он делал это для себя, по своему вкусу. Дружил с нашим этажом, общался с нами. Говорил, что хочет, чтобы у нас был уголок его родины. Тут было по-другому раньше. Тут Адам стоял, два льва сидели. Тут столько всего стояло, что соседи с ним и ссорились, бочку катили, — розповідає.

На другому поверсі сходовий майданчик зменшений вполовину — порівняно з тим, яким був 15 років тому. Тут до 4 квартир ведуть 3 дверей. Біля сходів стоїть вазон із землею, звідти стирчать пластикові квіти — виглядають доволі натурально. На стінах — ковані кашпо, з яких звисають також штучні рослини.

— Вот это ручная работа. Перила эти еще Грегори заказывал в Киеве. Столбики на ступеньках остались старые, он только добавил листики и шарики, — стукає нігтем по поручню моя співрозмовниця.

Металевий дзвін розходиться луною від фарбованої у бронзовий колір труби великого діаметру, що завершується фігурними накладками та металевими кулями.

— Он же и газопровод поменял нам за свои деньги. У нас труба была под окном подъезда, но дырявая — постоянно пахло газом. Так за его деньги сделали проект и трубу перенесли выше, и высоковольтную линию перенесли. А трубу мы потом в белый цвет покрасили, когда террасу делали. Основа была — он планировал делать, чтобы открытое небо было, чтобы ёлку большую ставить. Но не успел — выехал. Перекрытия и крышу на террасе мы сами делали — скидывались деньгами, — каже.

На майданчику між 1 та 2 поверхом у кутах причаїлися статуї жінок з амфорами. Їх встановили вже сусіди після виселення американця.

— Он здесь колонны сделал, нам это не нравилось. Я говорила ему: Грегори, это не годится сюда. А от отвечал: "Это ж тебе не нравится. А всем нравится". А потом все начали возмущаться. И он в штыки принял. На этой почве, можно сказать, уехал. Прожил здесь 12 лет. Сказал: у меня никогда не было таких соседей, как вы. Приезжал в прошлом году, мы с ним виделись, — сумно зітхає жінка.

На цьому ж майданчику є вихід на балкон — металопластикові скляні двері, обкладені світлою сучасною плиткою дві сходинки, стоять три ставчика з живими квітами. За склом видно три позолочених бетонних крісла у псевдоантичному стилі, вазони з порожньою землею.

— Балкон делал только второй этаж. Потому что у нас нет балкона, мы здесь заканчивали, чтобы иметь возможность выйти подышать свежим воздухом. Уже года три, как пользуемся террасой. Сажаем цветы — покупаем за свои деньги, это три наших квартиры. Летом здесь красота, сейчас не так красиво — цветы замерзли... Это же привлекает внимание! Люди сюда валом валят. У нас тут в 9-й квартире гостиница, то они никак не принимают участия. Но эксплуатируют в свою пользу, — піджимає губи моя візаві.

— Когда купили 9-ю квартиру, новый хозяин пришел к нам, говорит: "У меня ребенок маленький, мне бы с колясочкой выйти на террасу". Ну мы по наивности дали ключи. Потом как началось! Они рекламируют эту квартиру, как вроде бы у них автостоянка на 2 автомобиля, и мотоцикл можно поставить. И что это — терраса для курения. Когда начался мартовский карантин — тут как начали ходить! Постоянно запах никотина и сигаретные окурки, плевки… А потом мы поменяли замок. Решили: они не платили деньги, какое отношение имеют сюда? — жінка розводить руками. — Так приходил этот Женя с чемоданчиком. Говорит: "Я сейчас выломаю замок, эту дверь поменяю и всё". А мы сказали: "Ломай, мы полицию вызовем". Тут такие ссоры-крики были — мама не горюй!

РИБКИ В АКВАРІУМАХ

Знизу чути зумер відкривання вхідних дверей, кроки. Під'їздом, голосну тупаючи і залишаючи на сходах брудні мокрі сліди, крокують невисока худа жінка в темно-синій куртці і дівчинка теж у темній куртці та світлій плетеній шапці. Не вітаються, дивляться з пересторогою.

— Это "суточные" как раз, видно, — коментує моя співрозмовниця.

Чекає, поки люди піднімуться та зайдуть у квартиру. Коли під'їздом прокочується луна від захлопнутих дверей, співрозмовниця продовжує розповідь.

— Гостиницу сдают посуточно. Но там такой хозяин, что за каждую копейку трясется. Мы с ними сейчас не контачим. Потому что как деньги на цветы уборку или помощь какую-то — йок. Нас, конечно, не устраивает это. Нам женщина в подъезде убирает хорошо: вытирает и статуи, и всё. А 20 гривен как-то надо было доплачивать. Так там сказали: "Я платить не буду". Сейчас опять собирать, я не знаю, дадут или не дадут они деньги за уборку. А ведь "суточные" им денег приносят.

Зверху чути звук дверного замка, що відкривається. Жінка ніби щось згадує, схоплюється.

— Ой, извините, у меня же там жарится, не могу дольше с вами говорить, сгорит всё, а я гостей жду, — різко розвертається і, швидко перебираючи ногами по сходинках, піднімається на поверх та заходить у свою квартиру.

Нагорі грюкають двері. Чути неквапливі кроки. Сходами спускається чоловік у чорній куртці та трикотажній шапці в тон. Його чорні очі дивляться уважно, але не ворожо — з цікавістю. Коли розуміє, що я журналістка — посміхається.

— Поначалу тут дуже всього нагромоздили. Балкон оцей був забитий різними речами, до нього доступу ніякого не було. Там стояв мангал кований — непонятно зачєм, йому (Грегорі. — Gazeta.ua) б не дали там смажити нічого. Там же стояли оті орли, що на першому поверсі зараз. Потом він уїхав, усе ми розчистили, а сусіди зробили там терасу, — каже 44-річний Андрій.

Додає, що американець замовляв усе в різних компаніях, а залучав до робіт різних людей. Кожного разу працювала інша бригада — випадкові люди.

— В нас і рибки плавали тут в акваріумах. Коли Грегорі в Грецію їздив, за рибками доглядав я. Но я ж нічого про них не знав. Він же брав таких, які вимирали — "телескопів" (золоті рибки, дуже примхливий вид. — Gazeta.ua). А їм же нужно свєт, тепло — а вони тут жити не могли. Я один раз поїхав карасєй наловив, то вони жили там в акваріумі, він їх кормив. Тобто, був зацікавлений в оцьому всьому, — каже чоловік, доки спускаємося униз. — Він підкрашував усе, красив ступєньки. Не було такого дня, щоб не займався оцим всім. Було, йде, бачить шось, раз — і підкрасив.

Зупиняємося біля дверей, чоловік показує на відеокамеру та оздоблення поштових скриньок — їх теж замінив американець.

— Поміняв поштові скриньки нам, наверху встановлював два ліхтаря по $50 кожен. Коли їхав, демонтував. Хотів і двері демонтувати двустулкові, та ми вже не дали цього зробити. Коли їхав, хотів порізати оті металеві ворота-ґрати. Я попросив не робити цього — був з ним у гарних відносинах, ми дружили, — розповідає, притримуючи важкі вхідні двері.

Наостанок питаю в Андрія, чи не знає він, чим займався Грегорі Стіл у Полтаві.

— Я не скажу — не в курсі. Знаю лиш, що він людина пенсійного віку і йому було краще жити тут, чим там. А зараз він у Києві, — чоловік змахує рукою на прощання та виходить з двору через ковану хвіртку.

СТИЛЬ БАРОКО

На хвіртці є цікавий елемент: коробочка з темного пластику з білою пластиковою шторкою. Якщо здвинути її униз, відкривається кодовий замок з колесиками. Виглядає в такому місці незвично, і незрозуміло — що саме він відчиняє.

— Це міні сейф. Туди вкладаю брелок від вхідних дверей для наших гостей. Повідомляю їм код. Так у нас відбувається дистанційне поселення, — незабаром розповість мені керуючий апартаментами Barokko Terrassa Олександр Дмитренко.

Попри холод, стоїть на вулиці без верхнього одягу. Чорні штани, біла сорочка під сірим піджаком і головний кольоровий акцент — червона краватка-метелик. Широко посміхається, як і личить професійному рієлтору.

Для знайомства Тетяна коротко розповідає про себе: за фахом — профорієнтологиня, має власний освітній центр. За даними з соцмереж, вона висувалася на виборах до місцевих рад, та не пройшла. Зараз — помічниця депутатки міської ради з питань освіти.

Про квартиру розповідає: знайшла на OLX. На купівлю наважилися не одразу, бо стан житла залишав бажати кращого. Та зрештою зробила це. Квартиру оформили на чоловіка Євгена, з яким побралися у 2017-му. Переїхали на житлоплощу жінки, а цю вирішили здавати подобово. Зробили креативний ремонт. Це була друга квартира, яку подружжя вирішило переобладнати.

— Наша перша була оформлена в стилі "Червоних вітрил". Протрималася в топі два роки. Нам здавати її допомагало агентство, так ми познайомилися з Сашею, який нам і зараз допомагає. Ту першу квартиру ми перепродали. Але після такого успіху я зрозуміла, що гостям нашого міста хочеться пожити в якійсь казці. Потім ми створили ще пару квартир, розкрутили і класно продали, — каже жінка.

Та ремонт почали з вирішення аж ніяк не косметичних питань: довелося добряче попрацювати, перш ніж приступили до дизайну.

— На даху стояв здоровий старий димар і він трішечки провалив стелю. Ми зробили повністю дах. Узгодили з ЖЕКом, прибрали цей димар, зробили ремонт під дахом. Оздоблення під'їзду було з самого початку, а ми вирішили продовжити стиль в дизайні самої квартири, — пояснює Тетяна.

І дивується: Грегорі Стіл прожив тут понад 10 років, прикрасив під'їзд та двір. А от оздобленню квартири пожилець не приділяв такої уваги — була технічно в занедбаному стані.

— Американець вважав під'їзд продовженням свого помешкання. Квартиру теж зробив у такому стилі, пофарбував багато чого у золотий колір. До речі, я потім спілкувалася з працівниками "Епіцентру", була смішна ситуація. Купляла золоту краску для балкону, зрівнювала з цією, щоб не відрізнялася. А мені продавці сміються й питають, чи я випадково не дружина того американця. Бо тільки він бігав і шукав саме таку золоту фарбу.

Звертаю увагу, що зі стіни на рівні першого поверху під вікнами магазину великими плямами обвалився тиньк, оголивши стару цеглу. Світло-коричнева фарба на металевій колоні, увінчаній янголом, місцями полущилася, з-під неї починає проступати іржа.

Свою історію про знайомство з апартаментами розповідає і Олександр Дмитренко: працює в науково-виробничій фірмі. Підприємство періодично запрошує фахівців для виконання певних робіт, тому потребує оренди квартир подобово.

— Так сталося, що вони тут жили майже місяць. Потім ще одні знайомі попросилися, та ще їх знайомі... Зрештою я виставив квартиру на Booking. Виявилося, що вона має таку особливу атмосферу. Тут модельне агентство "Колізей" проводило фотосесію — 26 моделей було. Орендують часто для свадібних фотосесій, — розповідає чоловік.

Коли проходимо в під'їзд, зауважує на монограми на дзеркальних вставках дверей:

— Це його особиста монограма, G та S. Прізвище пишеться як "сталь" — Gregory Steel.

Олександр особисто знайомий з Грегорі. Познайомились у нічному клубі — полтавець звернув увагу на американську вимову іноземця. Згодом Грегорі розповів, що він з Лос-Анджелеса. Раз іще зустрілися з ним на конкурсі "Красуня Полтави".

— Грегорі — це шарм, витончений смак, стиль. З ним просто неможливо було не познайомитись і не потоваришувати. Тут поруч у банку працює моя сестра, вона теж із ним товаришувала — практикувала свій англійський. Якраз у той час, коли він тут все будував, — приязно посміхається чоловік.

РЕМОНТ ЗА $40 ТИС.

На краю сходового майданчика третього поверху на тумбі "сидить" фарбований золотом лев із картушем у лапах. Обабіч квартири встановлені бетонні чаші на тумбах, фарбовані в бронзовий колір. Над дверима світяться ліхтарі "під старовину". Пластикова коробка роутера на стіні фарбована у тон чашам. Водночас, побілка стін та стелі потріскана, над входом до міні готелю висить неакуратними шматками.

— Мали в планах зробити ремонт і у під'їзді, просто в нас не дійшли руки. Хоча на будівництво тераси ми скидалися з сусідами. Ремонт у квартирі вилився удвічі дорожче, ніж планували — близько $40 тисяч, — каже Тетяна. — Та воно того варте — бо це унікальна квартира з унікальним розташуванням. Я просто бачу, що вона цікава для тих, хто відвідує Полтаву. Це класне капіталовкладення — як бізнес, вона окупається. Окупність квартири висока. Просто дивно робити в такому під'їзді дешевий ремонт.

Квартира обладнана усією побутовою технікою — є пралка, праска, навіть пилосос і кавомашина. Це ініціатива Олександра. Він зізнається, що кавоман.

— Все для комфорту гостей. Я знаю, як приємно зранку поласувати чашечкою еспресо чи американо на терасі. Зараз туди тимчасово доступу немає — там замок зламався, його міняли і нам ще поки не дали ключ. Але не страшно, в квартирі ж є балкон, — додає рієлтор.

Квартира користується попитом. Нею опікується Олександр. Він у будь-який час проводить поселення, за потреби — контактує з гостями. Прибирання в апартаментах проводить спеціально найнята покоївка.

— Оренда за добу коштує близько тисячі гривень. Та за півроку квартиру збираємося продавати. Це наша позиція з чоловіком. Це п'ята квартира, яку ми купуємо, перероблюємо, оздоблюємо, робимо з нею бізнес і продаємо як бізнес. Мені потрібно десь реалізовувати своє творче начало. Зараз вже маю інші ідеї, — додає Тетяна Муравльова.

Щодо стилю, в якому оздоблене подвір'я та під'їзд, Артур Ароян зауважує: це не бароко, а еклектичний псевдоантичний стиль. Бо, попри велику кількість статуй, декор не відповідає основним критеріям.

— Це дуже гротескно. Цікавість, яку викликає, варта того. З точки зору архітектури, можливо, є чому висунути обґрунтовані претензії. Але, як культурний феномен, це місце доволі цікаве, свідчить про своєрідний культурний відбиток, який накладає антична архітектура класицизму в цьому місті. Мені здається, вона якимось чином впливає на розуми людей. Так часто на мазаних хатах XIX-XX століть можна зустріти елементи класицизму — пілястри, завитки, обрамлення карнизів. Я би сказав, що це могла би бути пам'ятка постмодернізму — навіть можна було би брати на облік її. Якби тут була притаманна йому іронія. Та її тут немає, — коментує архітектор.