Хіти тижня. Російсько-українська війна: Боєць ЗСУ зробив відверте зізнання

Командир тактичного снайперського підрозділу однієї з бригад ЗСУ Сергій Варакін зізнався, що не розуміє тих своїх друзів, які кажуть, що "втомилися від війни". Він чекає від неї тільки перемоги і, напевно, тому за всі роки перебування в зоні бойових дій на Донбасі жодного разу не був у відпустці. Його історією поділився фонд "Повернись живим" у Facebook, передають Патріоти України.

"Найважчим було возити загиблих хлопців додому. Літо, спека, у твоєму авто цинк, тіло розкладається... Цей солодкий запах у роті я ніколи не забуду. Ти привозиш його додому, виходить мама, кричить в істериці. Вона не хоче прийняти, що ти привіз їй "це", бо іноді це був цинк із цілим тілом, а іноді – коробка розміром із взуттєву, де лежали останки, які змогли зібрати. І вона каже: "це не мій син, забирайте і везіть назад, я віддавала вам його живого", – згадує боєць початок війни.

За його словами, тоді загиблих було багато. Іноді з дніпропетровського госпіталю їх вивозили волонтерам просто на трасу. Але автомобілів не вистачало. І ті часи, зізнається він, були справжньою божевільнею. "Але ми не думали: "А чому ми?". На це не було часу. Коли у 2014 році ти потрапляєш на "передок" – це драйв. Але потім, коли побачив, що таке війна, зрозумів, що можеш померти будь-якої миті, це вже переростає в адреналін. І цього починає не вистачати. Ти мчиш додому тільки з однією думкою: "Швидше взяти допомогу хлопцям і повернутися назад". А потім усвідомлюєш, що тобі цього мало – ти хочеш іти воювати", – розповідає Варакін.

Він зазначив, що говорити про війну йому не особливо хочеться. Багато чого вже не може і згадати, водночас зізнається, що деякі моменти залишаться у пам'яті надовго. Він згадав такий випадок у 2014 році, коли противник обстріляв колону українських військових, у результаті чого загинуло багато бійців, було знищено 15-16 одиниць техніки. "Врятувалися двоє – підполковник, сивочолий чоловік, а також молодий боєць. Вони проповзли три дні. А ми, волонтери, їхали на Веселу Гору. І цей хлопець, який врятувався, сидів і просто мовчав. Таких величезних очей ще ніколи не бачив, в них було стільки жаху, страху, подиву, що він залишився живий. А потім я дізнався, що він збожеволів... Знав гідних хлопців, які потрапляли в дурдом, хтось спивався, деякі підсаджувалися на наркотики", – навів приклад командир.

Варакін наголосив, що війна дійсно змінює людей: "Ми всі стали циніками". Але про це він не шкодує. Будучи волонтером, звісно, сильно пропускав все через себе, а зараз це "вже притупилося". "За час війни я став дуже спокійним. Раніше був запальним, але, коли ти п'ять разів за день можеш загинути, все переоцінюєш і думаєш: який дурень, є речі набагато важливіші, а життя прекрасне", – додав воїн.

Також зізнався, що ніколи не міг знайти відповідь на запитання: що робитиме, коли закінчиться війна. "Зараз мене турбує тільки моя сім'я (це мій підрозділ), якій потрібно допомагати, навчати, діставати все, що їм необхідно. Я не можу кинути всіх цих хлопців, навіть у думках у мене такого не було", – продовжив він.

Саме це – одна з причин, чому з 2016 року Сергій Варакін не був у відпустці. "Як, якщо мої хлопці тут? Я взагалі рідко буваю вдома. Там майже всі мої колишні друзі – "втомлені від війни". У мене УБД вже три роки, і я ним користувався тільки двічі. Бо мені нічого не потрібно – у мене все є. Тільки перемога", – підсумував український воїн.