Кожен розумний інтелігент - потенційний ворог: Аналізуючи вчителів Путіна. Як виявити ворожого шпигуна за інструкцією КДБ

В інтернеті бродять скани набраної на друкарській машинці інструкції про те, як виявити закордонну шпигунську агентуру - авторства нібито Комітету державної безпеки (КГБ) й нібито 1970-х років, зазначають Патріоти України.

Отой шпигун майже не вживає алкоголю, ввічливий, працьовитий, галантний до жіноцтва, розбирається (на відміну від радянських громадян) у державному устрої СРСР, цікавиться фотографією і радіосправою. Він - агент розвідок капіталістичних держав.

Автентичність цих документів коментує доктор історичних наук професор Дмитро Вєдєнєєва, колишня завкафедри історії спецслужб Національної академії СБУ, полковника запасу.

"На мій погляд, це цілком аутентичний документ. Вірогідно – створена на базі відповідних інструктивних документів та навчальної літератури навчально-методична розробка (опорний конспект лекції) для опанування спеціальною дисципліною з основ контррозвідувальної роботи, або "другої лінії", як її неформально називали в КГБ СРСР – від назви Другого головного управління КГБ СРСР (контррозвідувальна протидія розвідувально-підривній діяльності іноземних спецслужб).

На користь оригінальності поданого матеріалу свідчить застосування вельми характерних для "чекістської" літератури висловів та усталених термінів.

Властивим є і поширений у вишах КГБ дидактичний підхід – виокремлення комплексу ознак, притаманних певним видам антидержавної (протиправної) діяльності, відвернення й розслідування якої відносилося до компетенції органів державної безпеки СРСР. Думається, документ з’явився в 1960–1970-х рр.

Важко сказати, в якому спеціальному навчальному закладі КГБ підготували цю розробку. Однак навряд чи це "офіційне" видання провідного відомчого навчального закладу – Вищої Червонопрапорної ордена Жовтневої революції школи КГБ СРСР імені Ф.Е.Дзержинського (нині – Академія ФСБ РФ), адже надто багато граматичних неузгодженостей (навчальний заклад був вельми солідний за науковим потенціалом).

Загалом станом на 1990 р. у навчальних закладах КГБ СРСР служили 38 докторів і 756 кандидатів наук, 20 професорів, 188 доцентів, 16 старших наукових співробітників). Тоді ж науковий потенціал Вищих курсів КДБ СРСР у м. Києві становили доктор філософських наук, 26 кандидатів наук, 16 доцентів.

Скоріш за все, це або кафедральна розробка, або навіть "самопально" надрукований слухачами конспект (хоча це був би екстраординарний вчинок – у такому разі майбутні оперпрацівники ризикували кар’єрою та партіблетом – навчальна література та конспекти зберігалися у спецбібліотеці, звідки їх отримував у грубезній валізі "секретчик" навчальної групи).

Якщо говорити безпосередньо про Вищі курси (ВК) КГБ СРСР у м. Києві (де цілком могла з’явитися ця методична розробка), то у серпні 1977 р. наказом голови КГБ при Раді міністрів СРСР Ю.В.Андропова там створили перші чотири кафедри, у т.ч. – кафедру спеціальних дисциплін (надалі розгалужувалася).

Перед розпадом СРСР тактику й методи контррозвідувальної роботи викладала спеціальна кафедра № 2 ("Боротьба з підривною діяльністю р. імперіалістичних держав"). Самі київські вищі курси комітету держбезпеки спеціалізувалися на перепідготовці на базі вищої освіти оперативних працівників контррозвідувальних підрозділів з "ухилом" на "п’яту лінію" (протидія ідеологічній диверсії противника і "дисидентознавство").

Розвідник-нелегал (кадровий співробітник або агент спецслужби) – це висококласний, "штучний продукт", який роками готується й вживлюється у країну оперативної роботи під вигаданою біографією. Нерідко він тривалий час перебуває у стані "консервації", і лише згодом вводиться в оперативні заходи.

Так, зв’язок із деякими із завербованими НКВД у 1939–1941 рр. і виведеними за кордон під час війни агентами з числа членів ОУН був відновлений лише на початку 1950-х років, коли ті вже надійно легалізувалися, або малим стійку репутацію "махровых антисоветчиков".

У згаданий період роботою нелегалів займалося Управління "С" Першого головного управління (зовнішня розвідка) КГБ СРСР. В Першому управлінні КДБ Української РСР існував відділ, який займався підбором, вивченням й первинною підготовкою кандидатів на нелегальну розвідувальну роботу (надалі їх забирав для підготовки союзний Центр). Один із таких підібраних кандидатів, котрий з певних причин продовжив службу в інших підрозділах КДБ – перший Голова СБ України Євген Марчук.

Що ж стосується розшуку нелегалів, то він був і залишається одним із найважливіших й "класичних" напрямів роботи будь-якої контррозвідки. Особливо актуальним він став у роки Холодної війни.

Крім емісарів-розвідників, що діяли з позицій підпілля ОУН, частина закинутої до України по каналах післявоєнної репатріації агентури спецслужб геополітичних противників СРСР мешкала „легально” з розрахунком на довге осідання.

Так, у листопаді 1948 р. Управління охорони МДБ УРСР на Львівській залізниці викрило громадян І.А., Ф.Т. та Ф.Л. Вони потрапили у полон з німецької армії до американських військ, були завербовані розвідкою, закінчили розвідницькі курси і спрямовані до УРСР по каналах репатріації для ведення підривної роботи.

У 1951 р. в Рівненській області був арештований голова однієї з сільрад І.Б., завербований американцями та виведений до України по каналах репатріації.

В цілому за післявоєнний період в Україні було викрито 74 нелегали з числа українських націоналістів, що були закинуті з-за кордону (один легально, 39 – повітрям, 5 морським шляхом, решта – через сухопутний кордон).

При цьому за допомогою агентури радянських органів держбезпеки та їх союзників, зануреної до закордонних центрів, було виявлено 19% нелегалів, у ході оперативних ігор – 33%, через агентуру МДБ-КДБ на терені УРСР – 16%, при проведенні оперативно-військових операцій – 7%, завдяки "сигналам населення" – 9%.

Слід зауважити, що окремих нелегалів-націоналістів, які прибули різними каналами з-за кордону у 1940–1950-х рр., розшукали аж у другій половині 1960-х років. У 1964 р. органами держбезпеки було встановлено, що 37 репатріантів просто… щезло з поля зору "компетентних органів".

У 1965–1966 рр. виявили четверо нелегалів ОУН. Останній випадок затримання КГБ УРСР нелегала-націоналіста Маложицького стався у 1967 р. Останній спромігся оселитися за завданням закордонного центру за фіктивними документами в районі розташування військового об‘єкту на Львівщині".