Купують жовто-блакитні прапорці та значки: Громадяни РФ у Грузії намагаються видати себе за українців

Тбілісі - місто-парадокс. Синьо-жовті прапори на кожному кроці. Місцеві кажуть, що їх більше за грузинські. З багатьох сторін росіянам зичать пошвидше забиратися додому. Водночас російську мову знає більшість, для багатьох це досі єдина спільна мова з вихідцями з пострадянських країн, зазначають Патріоти України.

“Вони бачать в нас продовження Росії. Вони намагаються змусити нас говорити російською, влаштовують звичний для росіян галас - в чергах, в магазинах. Знаєте, це особливий російський стиль повної відсутності культури”, - каже колишній голова адміністрації президента Грузії Андро Барнові.

На протестах, що минулого тижня збурили Грузію і за три доби примусили правлячу партію скасувати ухвалений в першому читанні репресивний закон про іноагентів, «росіяни» стало лайкою. До цього йшло давно.

2008-го Росія напала на Грузію, створивши невизнані світом республіки Абхазію та Південну Осетію. Російські танки стали за шістдесят кілометрів від Тбілісі, та не минуло й кілька років, як росіяни знову стали їздити сюди, наче нічого не сталося. Зустрічали їх так само. Грузія - туристична країна, звідси є що експортувати, і бізнес переміг.

Зараз авіасполучення між Грузією і Росією припинене, хоча останнім часом і від Москви, і від місцевої партії влади, яку зібрав олігарх Бідзіна Іванішвілі, звучать сигнали: чи не відновити його. Утім, відсутність прямих рейсів не завадила більше сотні тисяч росіян за останній рік перебратися до Грузії. Для Тбілісі, де усього живе трохи більше мільйона людей - це надзвичайно багато. “Вони відкривають бізнеси, куди не беруть росіян, влаштовують якісь свої вечірки”, - розповідає місцева журналістка.

Колишня киянка Олена до великої війни прожила тут чотири роки, у неї своя кав’ярня, двоє дітей, дві економічні освіти і кондитерська справа для душі. Вони відправили до України перший літак гуманітарки на сорок тонн, грузини допомагали з усім - складами, бензином, якого дали аж сімнадцять тонн. Але найбільше Олену вражав не великий бізнес, а прості люди, які постійно приходили і приносили геть усе. В її кав’ярні знаходять роботу біженки з України.

24 лютого, каже Олена, зупинилося її життя. Перше фото в кондитерському інстаграмі з’явилося лише позавчора. Київський торт із новозаснованої пекарні “Рідне”, але з клієнтами теж доводиться поки що спілкуватися російською, грузинської вона так досконало не знає. Каже, є грузини, що принципово відмовляються говорити мовою окупанта, хоча і знають її. “Треба постійно доводити: як українка, якщо я спілкуватимуся українською - ви мене не зрозумієте. А от щойно одна жінка мені сказала: а я вчу українську мову", - каже Олена.

За словами грузинського політолога Бакура Квашилави, прихильними до росіян залишилися не більше 10 відсотків грузинів. Для інших вони - п’ята колонна, особливо зараз. Синьо-жовті прапорці, значки та браслети користуються в Грузії попитом ще від минулого лютого, а тепер і поготів.

Александр Ткемаладзе продає їх зовсім поряд із парламентом і каже, росіяни - його часті клієнти. “Вони беруть прапори, значки, щоб думали, що вони українці”, - каже продавець.