Садиба належала дворянину Леонтію Вишневському. Після його смерті оселилася родина Нечаєвих - відомих у Російській імперії кондитерів. Наразі тут проживає сьоме покоління сім'ї. Костянтину Малєєву вдалося приватизувати будинок, який відібрала радянська влада. Збирає кошти на реконструкцію. Продавати родинне гніздо не збирається.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала у 261-річному будинку. Дізналася, як сьогодні родині живеться на Контрактовій та скільки коштує утримувати спадок.
Знайти найстаріший будинок столиці не просто. Пройти до нього можна тільки через арку на вул. Фролівській. Від храму Успіння Богородиці Пирогощої переходимо дорогу і завертаємо за ріг щільної забудови.
Густий мокрий сніг падає на старий асфальт та розтає на порозі будинку. Вхідні двері тут нові – залізні та з надійними замками. На споруді - вивіска "Історична пам'ятка". Ліворуч дверей на стіні висить дзвінок із камерою спостереження.
Зустрічає власник будинку 61-річний Костянтин Малєєв – середнього зросту чоловік у смугастому светрі. Пригладжує скуйовджене русяве волосся та запрошує у залу на першому поверсі.
У кімнаті прохолодно та відчувається сирість. Стіни побілені вапном. Палахкотить камін, оздоблений білою плиткою з квітковим малюнком. Дрова голосно тріщать та розпадаються на чорне жевріюче вугілля. Раніше на місці каміну була велика піч.
Добре знаємо історію, бо вдова судилася з дітьми за цей будинок. Залишилась судова справа
Стає жарко, від вогню починають горіти щоки. Власник сідає за круглий стіл поряд із каміном. Бере кочергу, спирається ліктем на коліно та поправляє поліна.
- 1797-го була пожежа і будинок згорів. Тоді Вишневський побудував кам'яний – ось цей зал. Але вулиця була з того боку, - показує на протилежну від нового входу стіну. - Цьому приміщенню вже 230 років.
У 1861 році онуки Вишневського замовили будівництво другого поверху. Його спроєктував київський архітектор Михайло Іконніков.
У прадіда було п'ятеро дітей від першої жінки та семеро від другої
- 1891-го мій прадід, Максим Федорович Нечаєв, приїхав із Добрянки Чергнігівської нині області. Як був молодим, там орендував баштани і виробляв із гарбузів кондитерські вироби. Із бабусею оженився, переїхали в Київ – і купили цю усадьбу в борг. Почали виробляти так звані Нечаєвські пряники і продавати на Контрактовій ярмарці. Я ще пам'ятаю величезні печі, у яких усе робилося. Пряники стали відомими, займали на виставках переможні місця. По 800 пудів (13,1 тис. кг. - ред.) продавали за шість тижнів. У прадіда було п'ятеро дітей від першої жінки та семеро від другої. Мій дід був наймолодший.
Проводить до старовинного дерев'яного піаніно із фігурним оздобленням, на якому стоять старі портрети – прадіда та прабаби Євдокії Андріївни. Над ним висить збільшена фотографія старої Контрактової площі, знайдена в архіві. У центрі чорно-білої світлини видніється крамниця із вивіскою "М. Ф. Нечаев".
До революції 1917 року родина розрахувалася з боргами. 1931-го Степана Нечаєва заарештували і розстріляли за наказом радянської влади.
Поки доходила зранку до церкви, то п'ять-шість трупів на землі минала
- Родичів прабаба розігнала, щоб не заарештували всіх, коли прийдуть, - замовкає на кілька секунд, щоб пригадати. - Потім був голод. Інша бабуся розповідала, що взимку співала в церкві Миколи Доброго. Поки звідси доходила зранку, то п'ять-шість трупів на землі минала. То були селяни, які приїжджали в місто. Потім двірники збирали їх, а наступного дня те ж саме. Чоловік 30 зібрала баба тут у будинку і виходила. Зовсім на цьому розорилася і хотіла продати садибу, але кому вона вже була потрібна.
У війну Євдокія Андріївна зібрала родичів, які жили в Києві. Мовляв, якщо прийшов час помирати, то у цьому будинку. Тоді тут мешкали 27 людей, із них 12 родичі. Жили за рахунок квартирантів.
Із 2000 року Малєєв розпочав боротьбу за будинок. Судові розгляди тривали близько 15 років. Однак відвоювати територію всієї садиби, двір та будинки навколо, не зміг, бо все перейшло у підпорядкування посольству Нідерландів.
- Вклав багато грошей. Відчуття, що квартиру в Нью-Йорку купив, - жартує чоловік. - Але важливо було повернути родинний будинок. За мною висить огромна історія декількох сімей. Якби я її не зібрав, то вона б просто зникла. У мене в кабінеті фотографії родичів. Коли вони на мене дивляться, то розумію, що мушу це все робити.
- Плюс - тепер посольство Нідерландів на території, то з точки зору комерційної він втратив сенс (внутрішній двір належить посольству - ред.), - пояснює. - Грошей забирає більше, ніж може принести. Кілька несерйозних пропозицій було, але не погоджувався. Главне те, що кругом стройка. Намагаються віджати землю. Від усієї усадьби залишились дом і гаражі. І то кожен раз воювать должен.
Костянтин Малєєв працює соціологом та має власне видавництво. Багато на книжках не заробляє, зізнається.
- А в будинку ремонт потрібно робити. Тисяч 150 доларів треба десь знайти. Через ґрунтові води псується фундамент і будинок просідає, тріскається. Дерев'яні деталі псуються.
Перший поверх відкритий для відвідувачів. Залу власник здає в оренду під концерти, лекції тощо. Для гостей стоять довгі чорні столи та стільчики. За газ та електрику взимку платить близько 10 тис. грн на місяць.
Зараз на другому поверсі живе донька Костянтина із сім'єю. Туди ведуть старовинні дерев'яні сходи із мереживним різьбленням, потемнілі від часу. Одразу за ними - двері у кабінет власника. Тут має офіс, а мешкає із дружиною у новій квартирі.
До батька 1994 року прийшло поздоровлення з підписом Папи Римського Івана Павла II
- До батька у 1994 році прийшло великоднє поздоровлення з підписом Папи Римського Івана Павла II, - каже власник. – Батько очолював тут товариство політв'язнів і того йому лист прислав.
У цій кімнаті також є камін, облицьований зеленими кахлями. На стінах висять сімейні фотографії у дерев'яних рамах. Костянтин Малєєв зберігає колекцію люльок, які знайшов на території садиби. Збереглися погано, адже тривалий час пролежали у землі.
- Колись друзі подорожували і питали, що на сувенір привезти, - показує на колекцію національних капелюхів. – Кажу, давайте шапки мені звідусіль. Оце мій дід, оце прадід, - показує пальцем по фото на стінах.
На другому поверсі ремонт сучасніший. Із 2014 року одну з кімнат орендує біженець із Донецької області. Напроти сходів нішу з холодильником прикриває килим, який 1954 року купив батько Малєєва у Караганді в подарунок батькам.
Гостей господар запрошує тільки у кімнати на першому поверсі, щоб у квартирі мати приватний простір. Приходить сюди майже щодня.
У подвір'ї досі росте велика тополя, яку баба Малєєва посадила 9 травня 1945 року – на день перемоги.
