Киянин став першим українцем, котрий висадився на "найсамотніший острів планети"

У березні 2026 року відбулась подія, яка назавжди увійде в історію українських полярних подорожей. Киянин Вадим Івлєв після приблизно трьох років ретельної підготовки висадився на один із найбільш неприступних клаптиків нашої планети, передають Патріоти України з посиланням на РБК-Україна.

Йдеться про острів Буве. Всього в заході взяли участь міжнародна команда з 21 полярника, що представили 10 країн змогла висадитися на два тижні.

Острів називають одним із найнеприступніших куточків Землі. Вадим Івлєв став першим українцем, чия нога торкнулася цього віддаленого суходолу. Підтримку експедиції забезпечував данський криголам "АРГУС". А ключовим фактором успіху став гелікоптер Airbus AS350 (без якого десантування на крижані схили острова стали б неможливі).

При цьому і екіпаж судна, і пілоти, і механіки - працювали в умовах постійного ризику, адже "вікно гарної погоди" могло зачинитися будь-якої миті.

Головна особливість острова Буве (загубленого у південній частині Атлантичного океану) - його ворожість до гостей. Навіть корінні мешканці острова - кілька колоній пінгвінів та південні тюлені - можуть годинами чекати, допоми високий прибій дозволить їм стрибнути в воду. Більше щастить лише місцевим птахам.

Для людини ж висадка там - справжнє випробування на сміливість.

Цей вулканічний клаптик суші (сплячий вулкан висотою 780 м, останнє виверження якого було 2000 років тому), вкритий льодовиками, має репутацію місця, куди дуже складно потрапити, але звідки ще складніше - повернутися.

Його площа - 49 кв. км, причому 90% території - вкриті льодом.

Статистика щодо нього вражає:

• біля острова - 300 штормів на рік (сонце там є рідкісним гостем);
• хоча б наблизитись до берега острова впродовж століть намагалися десятки кораблів (але поверталися ні з чим, зіткнувшись зі стіною з 9-метрових хвиль і туману);
• на острові побувало - за всю історію - менше ніж 100 людей.

На честь кого названий цей острів

Сьогодні Буве - це територія Норвегії (найвіддаленіше безлюдне місце на Землі, розташоване за 2600 км від Кейптауна).

Хоча в цілому у південній часті Тихого океану та зоні Антарктичної конвергенції є чотири безлюдні острови (які менш інших відчули присутність людини): Сігні, Дюсі, Херд та Буве.

Цей острів - названий на честь капітана Жана-Батиста Шарля Буве де Лозьє, який у 1739 році став першою людиною, яка побачила землю південніше Африканського та Американського материків.

Саме він привіз у Європу неймовірні на той час звістки про:

• "плавучі крижані гори" з плоскими верхівками (айсберги);
• дивних земноводних птахів (пінгвінів).

Хоча дехто й досі дивується, як капітан Буве зміг знайти цей відносно невеликий клаптик суші ще у XVIII столітті.

Примітно також, що саме його звіти підштовхнули до пошуків "Південного континенту" інших видатних мандрівників:

• Джеймса Кука;
• капітана Фюрно (супутника Кука);
• капітана Ліндсей;
• капітана Морелла;
• капітана Норіса;
• капітана Джеймса Кларка Росса.

Усі вони шукали примарний "мис Обрізання Господня" (як назвав його сам Буве), але не знайшли відміченої на карті точки.

Проте завдяки цим пошукам були відкриті інші антарктичні острови та, зрештою, сама Антарктида.

Як жили учасники експедиці на острові

Побут на острові Буве, за словами учасників експедиції, був не про комфорт, а про витривалість - "на межі виживання":

• люди використовували спеціальні норвезькі намети та евакуаційне обладнання;
• раціон харчування складався із сублімованих страв у пластикових конвертах, в які потрібно було додавати гарячу воду, щоб "обід був готовий" (учасники жартували так: "Смачно, якщо на це не дивитися");
• відпочинку та комфорту майже не було через мінімалістичний підхід у всьому, а тісний простір наметів без жодного опалення вимагав від полярників неабиякої психологічної стійкості.

Важливим аспектом у межах експедиції стала також екологічна етика.

Буве - це природний заповідник, тож експедиція вивезла назад абсолютно все, що привезла з собою (включаючи всі побутові відходи та навіть брудну воду).

Що відомо про "тривожний сигнал з краю світу"

Учасники експедиції виявили, що навіть безлюдні острови Антарктики та Тихого Океанів стають свідками глобальних змін (попри свою віддаленість).

Навіть там "відчувається дихання антропоцену":

• океанські течії приносять сміття до колись чистих берегів (що свідчить про забруднення);
• промисловий вилов риби навколо островів виснажує ресурси, якими живляться місцеві тварини (техногенний вплив);
• навіть у найбільш недосяжних районах планети зникає "повна тиша", а нічне небо починає страждати від "електричного світла" та присутності людини (втрата первозданності).

Отже, експедиція 2026 року стала не лише тріумфом людського духу та логістики, але й важливим нагадуванням про те, що "на Землі майже не залишилося місць, де природа може сховатися від діяльності людини".