В часи існування СРСР автозаправки могли виглядати зовсім не так, як нині. Зараз це зазвичай накритий навісом простір, в якому розташовані колонки з різними сортами бензину, а в радянський період біля доріг можна було побачити досить незвичні конструкції, які сучасному водієві здалися б дивними. передають Патріоти України
Найбільше такі АЗС нагадували "літаючі тарілки", а паливні шланги на них звисали згори. В народі заправки такої конструкції прозивали "японками" або "небесними насосами". Це було не лише ефектне дизайнерське рішення – така система мала і практичну користь.
Першою серійною моделлю подібних АЗС стала розробка японської компанії Tatsuno, випущена у 1963 році. Її назвали Non-space dispenser – тобто система подачі, що не займає місця. Така конструкція була особливо зручною для щільної міської забудови, характерної для Японії. Підняте вгору обладнання не заважало руху, а довгий шланг дозволяв заправляти машину незалежно від того, де знаходиться паливний бак.
У Радянському Союзі подібні станції почали з’являтися в середині 1970-х, коли кількість приватних автомобілів помітно збільшилася. Подача пального зверху допомагала економити простір і давала змогу розміщувати заправки навіть на невеликих ділянках.
Одні з перших таких об’єктів з’явилися у 1975 році в Сочі – там побудували три футуристичні станції за проєктом архітектора Ламанова. У 1977 році аналогічну АЗС відкрили в Куйбишеві (нині Самара). Ще дві станції з японським обладнанням працювали в Києві.
Здавалося, що користуватися ними доволі зручно. Водієві не потрібно було точно під’їжджати до колонки чи думати, з якого боку розташований бак. Шланги не лежали на землі, а автомобілі могли вільніше рухатися територією. До того ж кругла конструкція виконувала роль навісу й одночасно добре освітлювала майданчик.
Втім, масового поширення такі "небесні насоси" не отримали. Їх будували лише в окремих великих містах, тож вони залишилися радше експериментом, ніж новим стандартом.
Основною проблемою стало складне обслуговування. Підвісні шланги постійно рухалися, згиналися й швидко зношувалися. Якщо з’єднання пошкоджувалися, бензин міг капати згори – прямо на автомобіль або людину. Це було не лише неприємно, а й дуже небезпечно через ризик займання.
Крім того, ремонтувати обладнання, розташоване на висоті, було значно складніше, ніж звичайні наземні колонки. В умовах дефіциту запчастин і нерегулярного технічного обслуговування переваги такої системи поступово втрачали свою актуальність.
Відмова від таких заправок відбувалась поступово, а не через централізоване рішення. Уже в 1980-х роках нові станції такого типу майже не будували. Після розпаду СРСР конструкції, що вдалося зберегти, демонтували або переобладнали, встановивши під ними стандартні колонки.
Вчені наголосили, що за останні десятиліття вміст вітамінів і мінералів у багатьох овочах, фруктах і зернових помітно знизився. На їхню думку, однією з головних причин є виснаження ґрунтів та сучасні методи інтенсивного землеробства, які погіршують род...
Прем'єр Польщі Дональд Туск після нападу на українську пару у Вроцлаві закликав президента Кароля Навроцького публічно відреагувати на зростання насильства та діяльність радикальних угруповань, передають Патріоти України з посиланням на Onet та RMF24. ...
