"Можна нормально готувати їжу на Достоєвському і Толстому": Боснійська журналістка згадала, як виживала без світла та тепла в окупованому Сараєво

Під час війни на Балканах у 1990-х роках столиця Боснії і Герцеговини Сараєво перебувала в облозі майже чотири роки – без електрики, газу, стабільного водопостачання та опалення. Боснійська журналістка Аїда Черкез, яка прожила весь цей час у заблокованому місті, розповіла «Суспільному» про повсякденний побут цивільних та психологічні наслідки життя в умовах постійної небезпеки, передають Патріоти України.

За словами Аїди Черкез, електрики в Сараєво не було від самого початку облоги – і вона так і не з’явилася до її завершення. «Коли зникло світло, першими розморозилися холодильники. За кілька днів ми з’їли все м’ясо й продукти з морозилок. Але електрика не повернулася, і ми зрозуміли: доведеться адаптуватися», – згадує журналістка.

Спочатку мешканці використовували свічки, згодом почали виготовляти олійні лампи з підручних матеріалів. Для опалення люди робили печі з будь-якого металу, який могли знайти, а згодом – навіть із великих бляшанок. У перший рік облоги в місті вирубали дерева в парках і дворах, щоб мати паливо для обігріву. Сараєво – гірське місто, де взимку температура опускається дуже низько, тож кожна наступна зима ставала дедалі важчою.

За словами Аїди Черкез, із часом мешканці почали спалювати меблі, книжки, полиці, а згодом – навіть паркет у квартирах. «На другу зиму ви почнете цінувати російську класику. Росіяни писали товсті книжки. Ви можете нормально готувати їжу на Достоєвському і Толстому. Тож спершу в хід йдуть книжки. Далі – полиці, на яких ці книжки стояли. Потім – інші меблі. Так минає друга зима. На третю ви беретеся за паркет. А на четверту зиму вам просто стає байдуже», – розповіла журналістка.

Окремою проблемою була відсутність інформації. Люди виймали акумулятори з автомобілів, щоб живити радіо – інакше не було жодного способу дізнатися, що відбувається в місті та за його межами. Газети друкували на друкарських машинках у кількох примірниках і передавали з будинку в будинок. Це був єдиний спосіб отримати новини.

У хід ішли навіть автомобільні шини: їх різали на частини та використовували як паливо для приготування їжі. Гума горіла довше за дерево, хоча й мала нестерпний запах. Попри це, в місті з’явилася сильна солідарність. Родини жили в одній опалюваній кімнаті, проводили багато часу із сусідами, ділилися їжею й прихистком під час обстрілів. «Ці люди ставали вашими братами й сестрами», – згадує журналістка.

Аїда Черкез проводить паралелі між облогою Сараєва та сучасною війною в Україні, зокрема подіями в Маріуполі. Вона переконана: українці витримають. «Якщо ви хочете перемогти – ви переможете. Ви сильніші, ніж були ми тоді, і вас підтримує весь світ. Це не закінчиться швидко, але люди не загинуть з голоду – бо завжди піклуються одне про одного», – зазначає вона.

За її словами, в умовах війни зникає саме поняття майбутнього: люди думають лише про завтра й післязавтра. Відчуття часу змінюється, а планування далі ніж на кілька днів стає неможливим. Проте після війни приходить інше усвідомлення – цінності життя і кожної прожитої хвилини. «Після того, як вам вдалося вижити, усе сприймається як подарунок», – підсумовує журналістка.