На Херсонщині росіяни розстріляли молоде подружжя - сиротою залишилася 2-річна дочка

На окупованій частині Херсонщини в ніч проти 16 вересня російські військові вбили молоде подружжя за те, що вони відмовлялися співпрацювати з незаконною владою, а також не хотіли брати російські паспорти. Сиротою залишилася дворічна дочка загиблих, передають Патріоти України.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Забрали подружжя та розстріляли

Трагедія сталася у селі Малі Копані Голопристанської територіальної громади. Як розповіла знайома сім'ї, близько першої години ночі 16 вересня в будинок до 25-річної Анастасії та 34-річного Валерія Саксаганських увірвалися російські окупанти.

Вони забрали із собою чоловіка та дружину. У будинку сама залишилася 2-річна Маргарита, дочка Анастасії та Валерія, дівчинка на той час спала.

Батьки Анастасії вранці відчули недобре, додзвонитися доньці вони не могли, тож пішли до них додому. Там була лише маленька дівчинка.

Пізніше у лісопосадці неподалік села Раденське Олешківської громади знайшли тіло Насті з кульовими пораненнями. А у самому селі Копані знайшли вбитим і Валерія.

Не хотіли брати російські паспорти

"Анастасія та Валера не погоджувалися на співпрацю з окупантами. Я знаю, що особливо Настя була в цьому плані непохитною. Вони й російських паспортів не брали. Відомо, що разом із російськими паспортами окупанти одразу видають і повістки чоловікам", – розповідає одногрупниця з медичного училища Насті Валерія Нікітюк.

Настя кілька років тому закінчила Херсонське медичне училище, влаштувалась працювати до Херсонського міського перинатального центру медсестрою. Під час окупації вона не могла працювати, та й донька була маленькою. Але кажуть, що росіяни наполягали на тому, щоб молода мама йшла медиком до них.

Валерій на початок повномасштабного вторгнення був рибінспектором. Він теж не співпрацював з окупантами, і це дуже дратувало їх. "Останнім часом у селі репресії посилилися. Усіх змушували повально отримувати російські паспорти, працювати, спокою нікому не давали", – розповів один із місцевих мешканців.

Валерій довго добивався Настю

Знайомі згадують про загиблих як про дуже добрих і чуйних людей. "Настя – вона взагалі була дуже чутливою до чужого горя, завжди намагалася допомогти. А за характером вона була людина-свято. Легка на підйом, завжди підтримувала будь-які зустрічі, свята, пікніки. Легко сходилася з людьми", – згадує Валерія Нікітюк. Зі своїм майбутнім чоловіком Настя була з одного села.

"Ми з Валерою навчалися в одному класі. Він був чудовою людиною та надійним другом. Одна з його рис – комунікабельність, він був душею будь-якої компанії, у нього були лідерські задатки. І ще він був дуже справедливим.

Як і більшість хлопців, він грав у футбол, займався волейболом. Та дуже любив риболовлю. Він і майбутню свою професію вибрав відповідно до свого захоплення. Навчався Валера у Херсонському державному аграрному університеті", – розповідає його однокласник.

До Насті Валерій залицявся кілька років, відколи вона після 9-го класу вступила до медичного училища. "Спочатку вона не дуже звертала увагу на його залицяння, а потім він таки її підкорив. Після закінчення навчання вони побралися, а незабаром зіграли весілля. Потім у них народилася Маргарита", – каже Нікітюк.

Але щастя виявилося дуже недовгим. Чому російські загарбники так жорстоко вчинили з молодим подружжям, у селі пояснити не можуть. Більшість людей, котрі залишилися в окупації, бояться говорити на цю тему. Побоюються за батьків Насті, щоб у них не відібрали маленьку внучку-сироту.