На Кіровоградщині археологи знайшли святилище бронзової доби

Археологи продовжили дослідження поселення епохи пізньої бронзи біля села Селіванове на півдні Кіровоградської області, яке датується XIII–XII ст. до н. е. Пам’ятка розташована у Верхньому Поінгуллі – на межі Правобережного Лісостепу та Степу. Про попередні результати цьогорічних розкопок розповіли в Інституті археології НАН України, передають Патріоти України.

Фахівці заклали розкоп площею 60 м² на ділянці, де раніше виявили повалену кам’яну антропоморфну стелу. Під час досліджень з’ясувалося, що спочатку вона стояла саме там, де її знайшли. Про це свідчить яма зі слідами кам’яної засипки, у яку вставляли основу стели.

Біля стели археологи зафіксували скупчення великих каменів і плит, подекуди у кілька шарів. За 2,4 м на південь від скульптури, на вільній від каміння ділянці, знайшли кам’яний вівтар напівовальної форми з глибоким довгастим заглибленням. Поруч було трохи обпалених кісток тварин. Такі самі кістки виявили й південніше від стели. Водночас загалом знахідок у розкопі небагато.

«На наш погляд, виявлений об’єкт, з огляду на конструктивні особливості та знайдені артефакти, не є залишками житла чи зольника. Немає підстав вважати його також поховальною пам’яткою. Як гіпотезу (оскільки розкопки ще не завершені) можна обережно припустити, що ми маємо справу з ритуальною спорудою – святилищем», – повідомили археологи.

У другому розкопі дослідники продовжили вивчати велику давню споруду. Ще торік там розпочали дослідження наземного приміщення прямокутної форми, підлога якого вимощена плитами гнейсу. Цього року науковці зафіксували у східній частині приміщення зруйновану ділянку фундаменту. Внутрішня ширина споруди сягає 10 м, а вимощення підлоги, за даними пошукових траншей, продовжується ще на 14–16 м.

«Це приміщення є довготривалою, найімовірніше, однокамерною спорудою на кам’яній основі. Воно не мало кам’яних або сирцевих стін. Очевидно, стіни, як і дах, були дерев’яними. Цими особливостями, а також згаданою кам’яною викладкою підлоги споруда значно відрізняється від класичних приміщень сабатинівської культури, зокрема Побужжя. Чи було це житло, громадське чи господарське приміщення до завершення дослідження, сказати складно», – розповідають археологи.

Слідів вогнища тут не виявили, проте знайшли обгорілі кухонні залишки – кістки та уламки посуду, а також зернотерки, відбійники й пряслице. Упродовж двох років на дослідженій ділянці зафіксували понад 570 уламків посуду.

Серед випадкових знахідок на поселенні були фрагменти кераміки, кам’яний абразив зі слідами заточування, три бронзові проколки-шила та підвіска як ланка набірної прикраси.

«Уявлення про характер матеріальної культури на поселенні не змінилися: вона має певний синкретичний характер, включаючи низку елементів сабатинівської степової культури та риси, що певною мірою характерні для білогрудівської культури лісостепу. Хронологічні рамки поселення поки що можна визначити в межах XIII–XII ст. до н. е.», – підсумували дослідники.