На що розміняли життя українців: "Гроші ковідного фонду, які пішли на дороги, це мільйон апаратів. Їх можна було видавати людям додому, звільняючи місця в лікарнях", - волонтер

-А в тих містах зовсім немає концентраторів? Дніпро, Харків – великі міста, мільйонники. Невже на місці не можуть допомогти людям?

-Я можу почитати повідомлення людей, які нам пишуть в особисте. Ось перше, яке трапилося, - Іра відкриває повідомлення в комп’ютері. – "Добрий вечір. Мій родич знаходиться в лікарні Яготина із двостороннім запаленням легенів. Сатурація 71. В палаті кисню немає. Йому дали концентратор для фітнес-клубів, який він самостійно полагодив, але він не допомагає. Дає три літри кисню на хвилину, а йому треба вісім". Розумієш, що таке концентратор для фітнес-клубів? Це той засіб, що коктейльчики робить. Рівень нашої медицини сьогодні такий.

-З тих, кому ви передали устаткування, скільки загинули від цього вірусу?

- Дванадцять, – перераховує в таблиці Ірина.

І відповідає на телефонний дзвінок: "Так, сьогодні передамо апарат. Нам його повернули – людина одужала. Ми змінимо фільтр – і відразу на пошту".

- Іро, поясни, що цей концентратор робить? Як він працює і чому саме він допомагає під час лікування?

- Давайте передусім поясню: концентратор не лікує від вірусу. Він допомагає усунути погіршення стану. Цей вірус вражає легені і тому починає знижуватися сатурація – насичення крові киснем. Коли легені не працюють в повному обсязі, вони не можуть засвоїти ту кількість повітря, яку вдихає людина і "витягнути" з нього необхідну кількість кисню. За допомогою апарату ми допомагаємо хворому організму отримати більшу кількість кисню і не допустити гіпоксії. Апарат простий як двері. В ньому лише дві кнопки: "Вкл" і "Викл". У стакан потрібно залити дистильовану воду. І проходячи через неї, кисень подається в маску або назальну канюлю.

Іра показує маски та канюлі, які передають людям разом з апаратами

-Якщо в родині більше хворих, ніж один, як вони дихають за допомогою одного апарату?

-Тоді ми видаємо концентратор з двома джерелами кисню, по десять літрів кожне. В ньому два стакани з дистилятом, два виходи, до яких приєднуються маски або назальні канюлі. Це дозволяє людям дихати.

-І легше перенести хворобу?

-Річ не в тому, легше, чи тяжче. Люди при ковіді просто задихаються. Зрозуміло, не всі. 30 відсотків людей переносять його взагалі без симптомів. І виявляється це під час випадкового тестування.

"ДО КОВІДУ КИСНЕВІ КОНЦЕНТРАТОРИ НАМ ВІДДАВАЛИ РІДНІ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ПІШЛИ ПІСЛЯ ТРИВАЛОЇ ХВОРОБИ. КАЗАЛИ: ХАЙ ТЕПЕР ПРАЦЮЄ НА КОРИСТЬ ІНШИХ"

-Скільки у вас апаратів на балансі?

-Десь 70-80. Ми трошки загубилися в цих цифрах. Звідки вони у нас взагалі? Наш фонд займається паліативною допомогою. І у нас були кисневозалежні пацієнти. Це хворі в термінальній стадії з онкологією з метастазами в легені. Чи рак легенів в якійсь стадії. У них та сама проблема. Легені не працюють у повному обсязі. Кров не насичується необхідною кількістю кисню.

Кисневі концентратори ми купляли під конкретних таких пацієнтів. Програму паліативу ми запустили у січні 2019 року. Стартували з п’ятьма кисневими концентраторами. З часом потихеньку докупляли. З’являвся у нас пацієнт з такою потребою – докупляли апарат. Відкриваємо статистику по паліативу, - Іра знову пірнає в комп’ютер. - Січень 2019 року - чотири нових пацієнта. Січень 2020 року – вже 19 нових пацієнтів. А якщо ми відкриємо серпень 2020 року - це вже 60 нових пацієнтів, які потребують нашої допомоги. І багатьом з них потрібен вдома додатковий кисень. Тому ми розвивали парк медичного обладнання. На весну 2020 року ми мали десь 60 апаратів. І коли почалася історія з ковідом, відразу закупили ще концентратори.

-Інтуїтивно зрозуміли, що вони знадобляться?

-Це не інтуїція. Ми розуміли, що ковід б’є по легенях. Це показав досвід Італії. Першим дзвіночком для нас було звернення волонтера із Італії, яка колись відправила нам кисневий концентратор. І тут вона несподівано попросила його переслати назад: "Тут гостра ситуація, людям потрібно допомагати дихати. Як у нас все закінчиться, я поверну апарат". Ми не встигли відправити його, бо Італія влетіла в червону зону, все перестало їздити, ходити, літати. І ми тоді вирішили: потрібно підкупити ще апаратів. Замовили декілька, потім ще. Хтось привозив їх нам, знаючи, що ми займаємося паліативом. Привозили ті, кому вони вже не були потрібні, хто купляв для своїх рідних чи знайомих. Пацієнт ішов, а апарат віддавали, щоб він працював на користь іншим. Таким чином ми і накопичили близько 70 апаратів.

-У перші ж дні карантину ви почали працювати з лікарнями, відвезли туди різну допомогу.

-У травні до нас зайшла страхова компанія з пропозицією допомогти лікарням. І виділила близько двох мільйонів гривень на допомогу восьми лікарням. Страхувальники хотіли закупити на всю суму засоби індивідуального захисту. Ми мали з ними довгу бесіду, що не тільки це врятує ситуацію. На той час у нас були звернення від двох лікарень – абсолютно протилежні. Рівненська міська сказала: нам не потрібно нічого, допоможіть зробити кисневу розводку по відділенню. У них є киснева станція, яка як усюди, була заведена лише в реанімації, а в палатах кисню не було. "Ми плануємо чотири відділення під ковід, нам потрібно туди на кожне ліжко завести кисень", - це було дуже розумно. За допомогою коштів страхової ми допомогли це зробити. А інша лікарня попросила: купіть нам кисневі концентратори. Їм ми сказали: це не лікарняний апарат. Це костур. В лікарнях має бути розводка від станції.

Поки Іра знову відволікається, щоб відправити волонтера на пошту із апаратом із вже заміненим фільтром, я не можу не спитати, як тут очищують приміщення. Бо сюди ж повертають апарати після хворих людей.

-Приміщення кварцюємо ночами.

-А апарати як очищаєте?

- У кожному кисневому концентраторі всередині є фільтр. Концентратор втягує в себе повітря, пропускає його крізь циліндр з цеолітом, через молекулярне решето, яке сепарує кисень від всього іншого за розміром. Я не хімік і не фізик, але так розумію принцип роботи апарату. На виході з циліндру стоїть шланг, по якому кисень подається в стаканчик, який голосно називається апарат Боброва. Це зволожувач. І вже такий зволожений кисень іде або в маску на лице пацієнта або в канюлі в його носі. Звичайно, пацієнт під час використовування апарату чхає, кашляє, дихає. Все це потрапляє всередину, на фільтр. Відповідно, він накопичує все, що є навкруги пацієнта. Саме тому концентратор – не лікарняна тема. Бо в квартирі прибирають, там мало людей. А якщо це лікарняна палата, в якій є супутня патогенна флора? Саме тому ми відмовилися купляти апарати для лікарні.

Це вже використані фільтри. Від майже чистого, що відпрацював пару годин, і до чорного, з пошкодженими мембранами, який тривалий час пропускав через себе повітря. Неозброєним оком видно різний ступінь забруднення.

-Як бачиш, всі фільтри різні. Під кожний вид апарату потрібний свій. Один коштує 12-13 доларів. Ще пів року тому ціна була 1 долар 20 центів. Ми змінюємо фільтр після кожного пацієнта. Не передаємо концентратор від пацієнта до пацієнта, навіть якщо це сусіди, живуть в одному домі, селі. Ні. Апарат повертається до нас. В ньому міняється фільтр тонкої очистки і антибактеріальний. Після цього апарат їде до наступного пацієнта. Ми отримали стільки суперечливої інформації, скільки та на яких поверхнях живе цей вірус, що намагаємося перестрахуватися та передбачити всі ситуації. Ніхто до цих пір не розуміє, скільки він живе.

Вісім лікарень, яким ми допомогли, чітко діляться на дві категорії. Одні – зовні страшні, облуплені, а всередині - Європа. Там лікарі просять апаратуру, а не щось допоміжне, незначне. А є красиві лікарні із гарним фасадом, гарними машинами на парковці. А всередині - глибокий совок. І ладно, якби лише в будівлі. Совок у головах лікарів. Головний лікар лікарні в Надвірній сказав: нам нічого не потрібно, дайте 10 лікарняних справжніх пульсоксиметрів і безконтактні термометри. Це підхід до ситуації. В Коломиї в районній лікарні чудовий начмед, який у 2015 році відслужив в ПДМШ Пирогова. Я була в захваті від того, що побачила в звичайній лікарні. Все зробили: протишокова палата, лор-кабінет із сучасними кріслами з освітленням, денний стаціонар із сучасними продуманими місцями для хворих. В Кіцмані, почавши переобладнувати лікарню, перше, що зробили: цілодобову лабораторію, щоб у будь-який момент можна було зробити аналізи. Купили апаратуру, додали ще ставку лаборанта, знайшли людей, які вміють і хочуть працювати на такому обладнанні. В Чернівцях завідуючий реанімацією попросив у нас лише розхідники для інтубації. Це була раціональна робота і якраз на вимогу часу. Хотинська лікарня навесні якраз була на жорсткому карантині, але і туди ми привезли те, що просили лікарі, те, чого їм не вистачало.

У лікарні, які навесні почали готуватися до прийому ковідних пацієнтів, фонд "Свої" постачав навіть ліжка

"КОЛИ МІНІСТР СТЕПАНОВ КАЖЕ, ЩО У НАС 50 ТИСЯЧ КОВІДНИХ МІСЦЬ, А КИСНЕВИХ - 18 ТИСЯЧ, ЦЕ ЗНАЧИТЬ, ЩО У НАС КОВІДНИХ МІСЦЬ САМЕ 18 ТИСЯЧ. ТОМУ ЩО ХВОРОМУ МІСЦЕ БЕЗ КИСНЮ НЕ ПОТРІБНЕ"

Паралельно Іра продовжує відповідати на телефонні дзвінки. Про рахунки, які потрібно оплатити, звичайно, терміново. Волонтеру, який прийшов допомагати жінкам у цей день, пояснює, як знайти офіс. До речі, місцезнаходження фонду потребує окремої розповіді. Щоб знайти провулок Радищева, потрібен навігатор та декілька телефонних дзвінків, бо без пояснень, що потрібно заїжджати на територію автобусного парку, в якому саме кутку великої території шукати потрібні двері, не розберешся. До речі, саме ці дзвінкі – як вас знайти і керування процесом заїзду – і віднімає левову частину зусиль жінок. Кімната з чотирма столами, тумбочкою із чаєм та кавою та дитячим кріселком майже вся заставлена ящиками з різними медичними розхідниками, апаратами, ліками, вітамінними сумішами та іншим необхідним онкохворим та лежачим людям. Декілька гаражів в різних кутках двору віддали під склади. З одного боку фонд має приміщення і місце для роботи, а з іншого така розкиданість незручна, жодна будівля не пристосована для роботи фонду. В офіс на другий поверх жінки часто-густо самі тягають 20-кілограмові концентратори. Не щодня їм допомагають друзі-волонтери. Та й не чекають вони допомоги. Потрібно розвантажити кисневі концентратори? Значить, Іра і Леся тягають їх в офіс хоч серед ночі, хоч у вихідний день. Леся намагалася потрапити на прийом до мера міста, але на відміну від фонду він під час карантину скасував прийом громадян. Навіть тих, хто ризикуючи власним здоров’ям рятує інших.

…Волонтера, який визвався допомогти в той день, Іра насамперед відправила на пошту з одним із апаратів, який вже чекає хвора. Уточнює, кому що ще потрібно передати саме сьогодні, перевіряє роботу переданих вчора вимірювачів кисню в організмі.

-Як ти ставишся до того що навесні через хворобу зупинили країну? І як сприймаєш те, що робиться зараз, так званий карантин вихідного дня?

-Я не можу сказати, що розбираюся в усіх цих методах. Але… Розумію, навіщо закривали навесні, але за той час не було нічого зробили з того, що мали зробити, поки люди сиділи в карантині. Потрібно було розвести кисень по палатах, підготувати місця для теперішньої другої хвилі. Коли зараз Степанов каже, що у нас 50 тисяч ковідних койок, а кисневих - 18 тисяч, це значить, що у нас ковідних місць саме 18 тисяч. Тому що хворому місце без кисню не потрібне. Ляшко декілька днів тому сказав, що згодом кисневих місць буде аж 60 тисяч. Мені цікаво, як вони це зроблять? В період жорсткого карантину цього не зробили, за пів року до другої хвилі не зробили. А оце зараз нібито оговталися.

Якби мене спитали, як убезпечити людей від хвороби, я б зібрала співробітників соцстраху, пенсійного фонду, дільничних та сімейних лікарів, перед ними потрібно поставити просту задачу: посадити на суворий карантин людей старше 60 років, визначити фактичне місце проживання, виявити одиноких, із хронічними та онкологічними захворюваннями. Астма, онкологічні хвороби, надлишкова вага (ожиріння) – ті хвороби, при яких вірус майже завжди дає ускладнення і може привести до смерті. Таких людей потрібно убезпечити. Всі інші продовжують працювати. Маршрутки заборонити, але додати електрички, щоб вони ходили, як метро, а метро - раз в 30 секунд. Скасувати довгі маршрути транспорту, які їдуть з краю міста на інший, замість цього зробити більше маршрутів до станцій метро. Запровадити таке на час, поки не перехворіє вся країна. Так, це гроші. Але б економіка країни не зупинилася б. Та й 65 мільярдів було виділено саме на боротьбу із ковідом.

Звичайно, знайдуться заперечення моєму плану. Але якщо ми б прибрали літніх людей та "хроніків", кількість захворілих все одно буде велика, але відсоток тих, у кого розвинуться важкі ускладнення, буде менше, бо ми б прибрали з ланцюга розповсюдження ковіду найуразливішу категорію. Лікарі до таких людей мають приходити виключно в спеціальних костюмах. Я впевнена, саме такі заходи покращили б ситуацію і зменшили смертність. Навіть зараз, коли ми прогавили стільки часу, треба захистити саме вразливі категорії українців. Хоча вже обсяг захворілих такий, що, думаю, це не допоможе.

-Скільки годин на добу потрібно дихати киснем, який виробляє концентратор, якщо падає сатурація?

-Постійно.

-Як ти ставишся до тих, хто не носить маску?

-Я спокійна, бо намагаюся дотримуватися соціальної дистанції тут, в нашому офісі. А в магазинах використовую не маску, а респіратор без клапану, в якому важко дихати. За наявності клапану дихати легше, бо видих потрапляє у навколишнє середовище. Я ставлюсь до себе, як до потенційно септичної людини, тому що до нас приходять люди, які контактували із хворими на ковід. Тому і захищаю передусім людей від контакту зі мною. Останнім часом в кінці тижня мені стає трохи моторошно від того, що я чую від людей. Тому я здаю тести. Поки всі негативні.

Лунає черговий дзвінок. Іра відповідає:

-Захисні щитки ми віддали в "Охматдит". Окуляри? Зараз пошукаю. Мають бути. І так, якщо ви встигнете розмитнити, ми навіть серед ночі приймемо 20 концентраторів. Аби ви їх привезли.

В офіс заходить Леся Литвинова. Її руки і плечі зайняті сумкою з комп’ютером, сумкою з дитячими речами та кріслом, в якому солодко спить вбрана в комбінезон тримісячна донечка жінки. При цьому Леся ще й по телефону говорить, притиснувши його вухом до плеча.

-Лесі дзвонять всі, бо вона – публічна особа, її давно вже знають і довіряють в першу чергу їй, - каже Іра. – Тому і намагаються саме від неї отримати відповідь. Інколи навіть забуваючи, що у неї є діти, власне життя, вихідні дні! Її месенджер також завалений зверненнями. Його розгрібаємо ми разом. Так що ще раз прошу – пишіть на адресу фонду. Ми всі повідомлення читаємо, розглядаємо. Не грузіть лише жінку, яка ще й годує дитину.

-Я ще й бабусею стала два тижні тому, - посміхається Леся. І показує в телефоні знімок своєї найстаршої, 24-річної доньки, з новонародженою донечкою на грудях. – Це мої "доч" і "внуч".

"ЯКЩО ПОРАХУВАТИ ГРОШІ З КОВІДНОГО ФОНДУ, ЯКІ ПІШЛИ НА ДОРОГИ, ЦЕ МІЛЬЙОН АПАРАТІВ. ЇХ МОЖНА БУЛО ВИДАВАТИ ЛЮДЯМ ДОДОМУ, ЗВІЛЬНЯЮЧИ МІСЦЯ В ЛІКАРНЯХ"

-Леся, а тепер увага, - Іра привертає увагу голови фонду до себе. – Зараз я буду Святим Миколаєм. Наші двадцять концентраторів розвантажуються в Борисполі, - Іра сміється, а Леся починає… плакати.

-Ти просто не розумієш, яка черга у нас стоїть, як багато людей чекають на апарат. Щойно, поки я їхала в офіс, мені дзвонила дівчина. Її маму виписують із лікарня з сатурацією 80, не можуть більше тримати, бо треба звільнити місце для тих, у кого сатурація 70. Акумулювати таких пацієнтів у лікарнях немає можливості, тому що сатурація не поновлюється протягом двох тижнів, які лікують ковід. Для цього потрібно більше часу. Дехто, перехворівши, залишиться інвалідом довічно, тому що після ковіду залишиться фіброзне утворення в легенях. Про це говорить досвід інших країн і обстеження тих, хто перехворів.

- Крім концентраторів ви закупали ще й СІПАПи, які зазвичай використовують люди, які хропуть та мають затримки дихання під час сну. Вони також знадобилися?

-СІПАПи у нас були і раніше. Докупили ще трохи. Ми їх передали лікарням. Що це таке - СІПАП? Це недоШВЛ – апарат штучної вентиляції легенів. Цей апарат подає повітря в легені під дією позитивного тиску. Без газоаналізатору. За необхідності до СІПАПу додається концентратор і пацієнту дається необхідна кількість кисню. Це не інвазивна вентиляція легенів, яка відбувається через маску, без трахеостоми. ШВЛи при ковіді використовуються саме в режимі СІПАПа. ШВЛ має цей режим. Зрозуміло, що в реанімаціє має бути ШВЛ, але у відділеннях можуть бути вже СІПАПи. Денис Сурков, відомий реаніматолог із Дніпра, вважає, якщо п’ять літрів кисню при ковіді не ефективні, потрібно використовувати саме СІПАП і ті самі п’ять літрів кисню. Якщо давати десять, потім п’ятнадцять літрів кисню, залишки легенів не підтримуються, а лише паляться. Потрібно примусити залишкову поверхню легенів працювати, а не експлуатувати, зношуючи її в нуль. СІПАПи, які у нас були і ті, які ми докупили, віддали в 17 київську лікарню, переслали Суркову, відвезли в Ірпінь. Звичайно, є вони і у тих пацієнтах, кому вони необхідні по програмі паліативу.

-Які ситуації тебе чіпляють емоційно?

-Коли апарат не встигає доїхати до хворого. Або встигає, але ситуація – вкрай важка і врятувати людину не вдається. Так було нещодавно в Богодухіві Харківської області, куди відправляють хворих людей. Апарат привезли, його підключили, а донька пацієнта мені пише: у тата вже незворотні процеси...

-Леся в таких ситуаціях переживає, а я злюсь, - додає Іра. – Бо я чітко розумію, чому це стається. Тому що державна медицина втратила пів року! Якось ми з Лесею порахували, скільки кисневих концентраторів закатали в асфальт. В прямому сенсі цього слова. Мільйон! Це гроші ковідного фонду. Якщо порахувати гроші, які пішли на дороги, – це мільйон апаратів по комерційній ціні. Їх можна було додому видавати людям з низькою сатурацією, звільняючи місця в лікарнях, застосовувати в глухих селах, передати в ФАПи та центри первинної медико-санітарної допомоги (районні лікарні), щоб сімейні лікарі ефективно допомагали пацієнтам, яких виписали з лікарні після отримання негативного тесту, але які ще потребують кисню.

- Вчора ввечері я знала, що у мене залишився один концентратор, - продовжує Леся. – Я не знала, повернуть ще сьогодні, чи ні. А допомога потрібна двом людям, яким аж горить. Низька сатурація у 37-річної вагітної жінки і чоловіка похилого віку з онкологією. Попри сатурацію 46 при нормі вище 95, його не взяли в лікарню. Ця людина точно помре, допоможу йому я чи ні. Питання лише в тому, чи він помре спокійно, чи буде проходити всі кола пекла. Ось і сідай та вирішуй задачку з такими даними.

У нашій роботі, в тому, що ми робимо, найемоційніше якраз те, що ти намагаєшся допомогти, але розумієш що це безглуздо. Я ж знаю, орієнтуюся, в яких ситуаціях всі наші дії не має ніякого сенсу, не закінчаться одужанням. Часто буває, що від нас потрібно допомогти людині просто по-людськи піти з цього життя. При цьому ми ще й маємо дати можливість родичам розуміти, що вони зробили все, що могли. Це важливо, коли близька тобі людина смертельно хвора.

Зараз я страшенно боюся, що ми дійдемо до ситуації, коли нам доведеться забити на принципи гуманності і керуватися принципами доцільності. Мені настільки не хочеться, щоб цей день прийшов, що я готова злягти у відключку з інфарктом.

-Ви ж на період ковіду не припинили займатися допомогою смертельно хворим…

-Так, і щодня додаються і такі підопічні, - Леся відкриває таблицю з даними саме цих людей. – Червоним кольором , а їх досить багато, відмічені ті, хто вже пішов… До цих наших пацієнтів лікарі приїздять не щодня, а лише коли потрібні якісь складні процедури. Багато хто в родині такої людини прекрасно справляється з доглядом самостійно. Їм головне одного разу дати копняка, пояснити, що потрібно робити. Дати те, чим це робити: відсмоктувач, відкашлювач, СІПАП, кисневий концентратор, інфузомат. Ми навчилися вдома розгортати реанімацію.

-У тебе на сторінці у фейсбуці з’явилося повідомлення про курси, які ви проведете в офісі фонду. Їх давно не було…

-Через ковід людей не збирали. Спробуємо знову провести, бо в онлайні це трішки не те. Людина не може пощупати, зрозуміти, як що працює. Чому наші курси були такі хороші на відміну від тих, які проводилися іншими? У нас був прекрасний манекен – я. На мені можна було спробувати поставити назогастральний зонд і погодувати через нього, поставити крапельницю, зробити перев’язку, укол в м’яз, ввести в вену бульбашку повітря і побачити, що пацієнт все ще живий. Ми показуємо ті речі, які в теорії ти не зрозумієш, поки не побачиш особисто.

"У НАС У ФОНДІ Є СТРАТЕГІЧНЕ ЗАВДАННЯ – НЕ ЗАХВОРІТИ РАЗОМ, ПЕРЕХВОРІТИ ПО ЧЕРЗІ, ЩОБ ТУТ ЗАЛИШАЛАСЯ БОДАЙ ОДНА ЛЮДИНА"

-Є припущення, що вірус позначається на здоров’ї виношуваних під час пологів дітей, якщо вагітна захворіла. Ви вивчали це питання?

-Ніхто не знає, як цей вірус діє. Начебто поки ніхто не зафіксував внутрішньоутробного інфікування. Але гіпоксія мами для дитини становить загрозу. Теоретично.

Коли я була вагітна Солєю, якраз була перша хвиля ковіду. Я якраз активно займалася 17-ою київською лікарнею, не вилазила звідти. Ми допомогли зробити ціле ковідне відділення. Шафи навіть зібрали, розетки переставляли. В якийсь день я почала задихатися. Сатурація у мене впала до 60. Я злякалася. Концентраторів тоді у нас було багато, я могла дозволити собі дихати за його допомогою. При цьому тест був негативним. Я зробила КТ. Обстеження виявило в легені маленьке запалення матового скла. Воно не могло дати таку сатурацію. Лікарі вирішили, що скоріше за все проблема у мене гематологічна, бо кров була, як желе. До спеціаліста я так і не дійшла, мені ввели препарати заліза і на цьому ми заспокоїлися. Думаю, що я тоді все ж перехворіла саме на ковід. На малій це ніяк не відобразилося. Після її народження я ретельно перевірила Солю. З нею все добре.

Питання, яке мене найбільше дратує: скільки ми вам винні. І його варіант – давайте ми вам заплатимо і будемо в черзі першими. Я всіх розумію. Знаю, що взяти в оренду кисневий концентратор коштує тисячу гривень на добу. В Києві є таке, в лікарнях. Довести я це не можу. Родичі хворих, які на таке погоджуються, мовчать, бо залишаться без кисню тому і домовляються за гроші. Їм соромно, бо розуміють, що забирають апарат у іншого пацієнта. Все, що пов’язане з грошима, мене дратує страшенно. А людям я пояснюю, що у нас діє правило, як в літаку. При розгерметизації салону потрібно спочатку одягнути маску на себе – потім на тих хто поряд. Так і тут. Подолаєте хворобу, а тоді вирішите, кому будете допомагати. Нашому фонду, іншому, кішечкам, собачкам, діткам. Будете робити це після того, як розберетеся із своєю ситуацією.

-У нас у країні піку захворюваності ще немає?

-Поки ні.

-А коли, як думаєте, буде?

-Ми бачимо лише свій шмат роботи. Мені не вистачає даних, щоб розуміти картину по країні. Але те, що бачу я, каже, що у нас колапс. І якщо таке робиться на рівні Києва, то що відбувається в регіонах, - навіть страшно уявити. Навіть у великих містах – Харкові, Дніпрі – немає засобів для лікування хворих.

У нас в фонді є стратегічне завдання - не захворіти разом, перехворіти по черзі, не вкласти відразу весь фонд, щоб тут була хоча б одна людина. Ми всі тут умовно молоді. І я можу прикинутись, що ще належу до цієї категорії. Це значить, що ми перехворіємо не важко. Бачиш, зараз працюємо ми з Іркою та Солєю. Влад, мій чоловік і працівник фонду, - з позитивним тестом на самоізоляції. Наша бухгалтер, яка страждає на астму, працює віддалено, щоб уникнути щоденних зустрічей із родичами ковідних хворих, які приходять до нас.

Двері кімнати фонду відкриваються і заходить чоловік, який приносить концентратор. Він дякує стільки, що зрозуміло: тут життя врятували. І якби не цей апарат…

-Та що мені ще треба? – перепитує чоловіка Леся. - Щоб всі були здорові!

В цей же момент прокидається Соля. Потягується, позіхає, посміхається світові. І буквально відразу просить їсти. Леся всідається в куток кімнати, бере доньку на руки і, годуючи її , каже:

-Я своїм батькам, які з весни знаходяться в умовах суворого карантину, пояснила: ви, враховуючи корупційні зв’язки зі мною, в черзі на кисень останні. Окремо для родини я не можу придбати концентратор. Отже, ситуація саме така. Вони розуміють. Сподіваюся, не захворіють.