Найбільші скарби Києва, котрі все ще чекають, щоб їх знайшли

Кияни завжди знали, що їх стародавнє місто за більше ніж тисячу років накопичило силу прихованих скарбів, котрі власники довірили на зберігання землі, мурам та печерам, однак так і не змогли забрати назад, зазначають Патріоти України. Їх шукали князі Рюриковичі, пізніше козаки, в пізні царські часи поміщики, черга дійшла й до археологів. Приміно, що 1883 році в журналі «Київська старовина» професор Ставровський опублікував «Список Лещинського», в ньому містилися 38 вказівок, де саме й скільки шукати золота, срібла й червонців. Але масового ажіотажу серед киян тоді цей реєстр не викликав, більшість його сприйняли скоріше як міську легенду.

Згадаємо найбільш знамениті скарби Києва, що все ще чекають на своїх відкривачів

Варязьке золото

Найдавніший літописний скарб вірогідно прихований досі у Варязькій печері, що є наразі закритим для звичайних відвідувачів відгалуженням Дальніх печер Києво-Печерської лаври. Скандинавські розбійники й найманці, бешкетуючи по всій Європі, не оминули і Гардарики, тобто України. Награбоване золото та срібло ховані в потаємних місцях вздовж шляху "Від варяг в греки", в тому числі в печерах поблизу Києва. І хоча скарби варягів неодноразово знаходили і в Києві, і в Лаврських печерах, але краєзнавці впевнені: останній скарб варягів археологи ще не знайшли.

Бібліотека Ярослава Мудрого

Номер один серед легенд про київські скарби — це бібліотека Ярослава Мудрого. Вона згадується в літописі під 1037 рік й зберігалась в Софії Київській. За найбільш розповсюдженою гіпотезою вона згоріла чи зникла 1240 року, коли столицю Русі спустошили монголи Батия. Бібліотека за життя свого засновника налічувала понад 900 книг. Той, кому пощастить її знайти, здатен здобути вічну славу в пам’яті українського народу, як Вікентій Хвойка і Борис Мозолевський.

Ті, хто вірить у те, що бібліотека збереглася, вважають, що її переховували ченці Софії, Лаври та Межигір’я, а потім розграбували московська й радянська влади. Але це ще не найгірший варіант, бо тоді книги з бібліотеки можуть бути нововіднайдені. Оптимісти вважають, що повітря монастирських підземель могло вберегти пергаменти книг Ярослава Мудрого і до наших часів. Однак такий сприятливий мікроклімат може бути сприятливим не лише для древніх фоліантів, але й для мишей і комашні, які залюбки гризуть шкіри овець та телят з яких вичиняли стійки до плину часу пергаменти.

Рака Феодосія Печерського

Перший ігумен лаврський Феодосій Печерський відіграв визначну роль у розвитку книжної справи помер у 1074 році. Його аскетичне життя в багатьох монахів викликало віру у його святість, у 1091-му вони віднайшли в печерах нетлінні мощі цього угодника Божого. Процес канонізації Феодосія Печерського був доволі складний, але у сучасників та наступного покоління киян святість Феодосія не викликала сумніву. Тож тисяцький Георгій із князів Варязьких у 1131 році пожертвував на раку для зберігання мощей Феодосія Печерського 500 гривень срібла і 50 гривень золота. Нова коштовна рака зовсім не відповідала життєвим принципам співзасновника Печерського монастиря. Під час облоги та захоплення Києва 1240 року монахи заховали раку. Кришку від раки знайшли 2007 року в запасниках музею Києво-Печерської лаври, що дає привід сподіватись, що дорогоцінна рака також буде віднайдена.

Однак хочеться нагадати: київський святий був аскетом і навіть заповідав поховати його в буденному вбранні. Може, сам святий дбає про те, щоб коштовну раку ніколи не знайшли?

Княжі палаци

Офіційна резиденція володарів Києва та будинки знаті стояли у Верхньому місті (ремісники та торговці жили на Подолі), що з часів Ярослава Мудрого розкинувся за високими валами та стінами між Золотими Воротами, Львівською площею, Андріївською церквою, Володимирською гіркою і Майданом Незалежності. Але великі князі київські мали і свої "дачі" у тодішніх передмістях гомінкої столиці. Таким був і Красний двір князя Всеволода Ярославовича біля Видубицького монастиря. Сьогодні на його території знаходиться ботанічний сад. У 1971 році на території саду під час розкопок археологи виявили знахідки не тільки князівської доби, але й трипільської культури, що датуються ІІІ тисячоліттям до н.е. У 2009-му Красний двір потрапив до переліку пам’яток археології національного значення. Але оскільки якихось коштовностей не виявили, то більшість киян, на жаль, просто не помітили цю грандіозну пам’ятку, яка збагатила історію нашого міста. Тому багато хто досі впевнений, що головні багатства Красного двору ще не знайшли. Та в будь-якому випадку шукати ці скарби мають лише археологи-науковці.

Скарб Івана Мазепи

У кожному місті й селищі, в якому хоч раз був Іван Мазепа, переконані, що його землі приховують гетьманський скарб. Та й гетьман був настільки заможною людиною, що кожна легенда може бути правдою. На думку київських краєзнавців, у нашому місті Мазепа заховав свої скарби і в глибоких водах Дніпра, і в Святій Софії, і в Кирилівському монастирі, і в Лаврі, і в Київо-Могилянській академії, ктитором котрої був теж.

Печерський скарб, знайдений у 1898 році, здивував науковців його розмірами — понад 26 кілограмів золотих монет і 267 кілограмів срібних монет, його найчастіше пов’язують з Мазепою. Але кияни не хочуть вірити в те, що скарб Мазепи вже знайдений. І ось робітники, що рили підземний перехід біля готелю «Салют» запевняють, що знайшли хід до скарбниці, але через поспіх його засипали. Якщо вам дійсно пощастить знайти скарб Мазепи, то пригадайте, що гетьман був ще й великим благодійником.

Золотий запас Держбанку

Найновішою серед легенд про київські скарби і водночас найщедрішою є легенда про чотири тонни золотих злитків і п’ять центнерів коштовностей, які загубили радянські високопосадовці при евакуації Києва у вересні 1941 року. Легенда говорить, що конвой потрапив в оточення під Згурівкою, тоді золотий запас ретельно закопали, а конвой загинув, і не залишилось нікого, хто міг би сповістити про сховок. Як би багато скептиків не заперечувало, що золотого запасу Держбанку в Києві просто не було, мрійники прочісують ліси лівобережної Київщини, сподіваючись на удачу в цьому ділі.