"Нам оголошена війна. Не тиха, не підпільна, не таємна. Ця війна почалась не вчора. І не у 2014 році. І не у 2004-му. Значно раніше", - Казанжи про скандал з Гордоном і ворогами України

"Нам оголошена війна. Не тиха, не підпільна, не таємна. Ця війна почалась не вчора. І не у 2014 році. І не у 2004-му. Значно раніше. Але зараз - наступна фаза цієї війни, і вона відкрита, свавільна та нахабна. Де головний трофей - наш мозок. Їм потрібно наш мозок атакувати, захопити, перемогти, підкорити", - пише у своєму блозі Зоя Казанжи, передають Патріоти України, і продовжує:

"І тут з’являються перелицьовані персонажі, зрадників називають героями, ницість і підлість видають за доблесть і відвагу. Вони називають це "свободою слова". Вони називають це "альтернативною точкою зору". Вони називають це "спектром думок".

Вони вже неодноразово так робили. У них часто це виходило. Наприклад, коли президентом став двічі судимий за кримінальні злочини. Або коли президентом став комік. Обидва – як насмішка над здоровим глуздом. Як приклад відсутності не просто розуму у виборців, а і банального інстинкту самозбереження.

У них виходило боротися з українською мовою. З українськими героями. З нашою історією. Вони спробували підважити незалежність країни. Спаплюжити наші цінності. Висміяти наші рани. Знівечене і патерналістське суспільство радо підхоплює широко розтиражований меседж "у нас другоє мнєніє" і з гигиканням несе його в зубах. Не думаючи, що шлях, яким воно біжить, навряд чи стане злітною смугою. Скоріше – тунелем до пекла. Хоч і асфальтованим.

Тому легітимізуються Поклонська і Гіркін з придуманою на ходу "флешкою для Гааги". Тому активно підігрівається інтерес до опитування про "найкращого президента", яким називають Кучму – того, при кому виникла і зміцніла олігархічна система і промисловий потенціал країни було розподілено між кількома родинами. Тому люди слухають в ефірах нафталінового Кравчука, забувши про "кравчучки", розкрадене і знищене Чорноморське морське пароплавство. Народ вважає, що Кравчук теж був непоганим президентом. А поганий хто? Звісно, що Ющенко.

При Ющенку почалося економічне зростання. Він став першим справді українським президентом, який усвідомлював свою проукраїнськість і розумів свою роль. Але в інформаційному просторі залишилось про "сеньйора Голодомора", вишиванки і глечики.

Бо все українське – смішне, несерйозне, меншовартісне, незначне, шароварне, глупе. Згадайте, як билась в падучій колишня нардепка Олена Бондаренко з вимогою не встановлювати квоти на українську музику в ефірах. Як висміювали цю тему, знущались і приколювались. За кілька років ми маємо купу гуртів і виконавців, які цікаві та затребувані не лише в Україні.

Вся п’ята колона в країні, досі зберігаючи вплив у судових та державних органах, нещадно бореться з активістами Майдану, нівелюючи загиблих у ході Революції Гідності. Вони накрали стільки грошей, що можуть дозволити собі не лише розкішно відсиджуватися в еміграції, а і впливати на події в Україні. Через суди. Через фейкові партії. Через штучно створених "лідерів думок". Через медіа, які відпрацьовують прокремлівський порядок денний.

Вони нищать державу і країну, а ми їм оплачуємо державну охорону. Як ексміністерці часів Януковича Олені Лукаш. Цікаво, чи й досі ми її "охороняємо"?

Ми зараз стоїмо перед купою викликів. Карантин і безпекові заходи, необхідні задля зниження рівня захворювань, яскраво демонструють нам, яка тонка межа між свободою і несвободою. Ми – вільні. Але з певними обмеженнями. Щоб залишитися здоровими і живими.

Отак і межа між правдою і брехнею. Між фактами і пропагандою. Між реальністю і уявленнями. Якщо не навчимось розрізняти, залишимось не країною, а територією на мапі світу. З людьми, яким свого часу вдало загидили мозок. І люди не пручались".