"Нас гнали, мов табун. Митного огляду не було. Температуру не міряли": Заробітчанин із Тернопільщини розповів, як повертався додому

При цьому чоловік волів не називати свого імені. Ось ця розповідь:

"Прибув додому в 16:00 вчора. 86.50 злотих за квиток на потяг до Варшави з пересадкою у Вроцлаві. Там 200 зл приватним перевізникам до кордону (333 км від Варшави до Ягодина). Віз мене поляк, а україномовні перевізники всі хотіли 300 зл. На пішому переході Ягодин 8 годин на ногах, пересуваючись на 1-3 метра кожних 10-15 хв.

Половина молодих людей 20+ взагалі не користується масками. Найцікавіше тепер: нас гнали, мов табун, плечем до плеча. Митного огляду не було, можна було везти хоч наркоту, хоч чорта лисого. Температуру ніхто не міряв! Через кордон по 30 злотих з носа за 300 метрів перевезення між польським і українським пунктом. Один за одним під’їжджають здебільшого вантажні буси (бо так більше люду втиснеш).

На нашому боці люди, гукаючи, групуються по напрямках додому. Тоді ходять водії-приватники і забирають певну кількість до себе. Якщо сидячи, то 150 злотих з Ягодина до Кременця, а я ж поїхав вантажним бусом, що розвозив бажаючих маршрутом Ягодин-Любомль-Ковель-Луцьк-Дубно-Кременець-Тернопіль. Байдуже куди ти їдеш, все по 100 зл. Виходить, дорогу від кордону я зекономив на дорозі до кордону. Слава доброму поляку.

Ось такий короткий підсумок подорожі, що почалася 26.03 в 13:30, а закінчилася 27.03 в 16:00. Вдома брами і хвіртки на замках, ключів при собі не було (мої всі евакуйовані в глухе село). Переліз через браму, підважив її ломом, зняв з петель і затягнув в двір валізу. Ламав сокирою двері в хату, відтиснувши скло на веранді. Сусіди мовчки спостерігали за мною, без натяку на колишню привітність, і в їх погляді читалося "спробуй вийти з подвір’я протягом двох тижнів, то вхопиш лопатою по голові".

Мій товариш накупив мені два пакета харчів, приніс і поставив через огорожу. Ми перекинулися словом на відстані і я пішов в хату. Вечоріло… Починався довгий двотижневий карантин…. Доброго здоров’я усім!".