Нащадок волинських дворян: Про українця, який придумав перший у світі протигаз (відео)

Перші хімічні атаки

22 квітня 1915 року поле бою в Бельгії вкрила жовто-зелена хмара. У повітрі відчувався аромат ананасів та перцю. Саме так вперше в історії військо Кайзера застосувало хімічну зброю. Хлор викликав задушливий кашель, біль у грудях, у легенях збиралась вода, а за кілька днів людина помирала.

Подібну дію мав і фосген, але його впізнавали за запахом гнилої риби. А третій вид газу – він же і найбільш підступний – гірчичний. Той вражав усі вологі частини тіла – очі, спітнілу шкіру, промоклі у траншеях ноги.

Солдати починали блювати, втрачали зір, а тіло вкривалось пухирями. Лише за перші 3 тижні цей газ убив та важко травмував 14 тисяч солдат. Артилерія назавжди змінила своє обличчя – тепер боялись не лише снаряду, а й речовин, які він вивільняв.

Обладнання для захисту

Доки хіміки вигадували усе складніші формули для ураження людського організму, інші намагались придумати захист. От тільки ці засоби були жалюгідні.

Усе починалося зі звичайних пов’язок, промочених у спеціальних розчинах. Такі маски погано тримались на обличчі, доводилось підтримувати їх рукою, крім того вони пересихали швидше, аніж розчинявся газ. Незабаром пов’язки замінили на фланелеві мішки зі скельцями для очей та французькі маски-рильце Тамбютю.

Англійці, до прикладу, використовували "шолом Пі-8" із мундштуком для видихання. От тільки змочена тканина не могла вберегти від усіх видів газу – потрібно було знайти універсальний засіб.

Українець, який придумав перший протигаз

Микола Зелінський дослідив унікальні властивості активованого вугілля. Його пориста поверхня була здатна абсорбувати велику кількість шкідливих речовин. До того ж вугілля – дешевий та доступний матеріал.

Разом з інженером Кумантом вони проектували контейнер із металевими сітками, між якими перекладали шари вугілля. До них прикріплювали оранжеву резинову шапку.

Але такий протигаз мав свої недоліки – гума з часом тріскалась і проривалась, пластини вугілля ламались, перетирались, тож солдати часто вдихали дрібне вугілля. Але попри це – засіб рятував від усіх наявних на той час видів газу. Зелінський отримував із фронту листи подяки, а його протигази виготовляли і для союзних військ.

Удосконалення протигазів

Інженери інших країн теж не зволікали і пропонували нові конструкції. Кожна наступна модель ставала не лише надійнішою у хмарі розпиленого газу, а й зручнішою в користуванні. Спеціальні тренінги проходив і медичний персонал. Не забували й про бойових тварин – проектували протигази для коней та собак.

Уже до кінця Першої світової війни заводи з виробництва протигазів у США мали цілком налагоджені процеси. Винахідник українського походження жодних винагород за своє творіння не отримав, хоча, за іншими даними, і не просив. Мовляв, збагачуватись на війні не хоче.