Він додав, що його не намагалися відлучити від церкви чи виселити з монастиря:

"Статус мами завжди допомагав. Я сам виїхав з Криму, це було шість років тому. До монастиря приїжджала дівчина, художник, яка допомагала мозаїку класти. Її батько, священник, служить у Крутах, що під Ніжином, і він взяв мене дияконом у свою церкву. І Ніжинський єпископ прийняв. Це ще був московський патріархат. До отримання Україною Томосу", - поділився ієродиякон Януарій, пише Gorod.cn.ua.

Як зізнався син Ніни Митрофанівни, у Ніжині він знімає квартиру: "Платять мої батьки. Квартплата плюс комуналка. Наше житло і є келія. Хата на дві кімнати — окрема у отця Софронія і в мене", - поділився Іван Гончар.

Він додав, що монахи зарплату або грошову винагороду не отримують: "Ні. І священники не отримують. Більшість самі заробляють. Шиють, таксують. ПЦУ — поки що найбідніша церква. Є робота, за яку мені платять, — іконопис Пишу ікони, роблю іконостас на замовлення. Я ціле літо писав ікони. А перед цим розписував дитячу школу в Києві на Дарниці, космос малював. Менший брат Андрій — художник, іконописець у Києві, він мені роботу підкидає. Але, звичайно, ці кошти на храм такого рівня — мізер", - поділився Іван Гончар.

Він зізнався, що багато у чому допомагає Ніна Митрофанівна: "Левова частка — пожертви мами. Сестра Тоня машину віддала в користування ("Хонда" 2013 року). Біленька така. Ми мішки з цементом на ній возимо. Вона, звичайно, дамська машинка, але вже про це забула. В кожному монастирі потрібне авто. Одне діло, коли за свої гроші вибираєш і купуєш те, що тобі треба в хазяйстві. Інша справа, коли тобі пожертвували. Який автомобіль дали, такий і добрий", - зізнався ієродиякон Януарій.

Також він поділився, що батьки до нього приїжджали, а от сестра Тоня Матвієнко з чоловіком Арсеном Мірзояном – ще ні.