Нація Героїв: Як українці Москву на коліна поставили (відео)

Поставити Москву на коліна пробував багато хто, а вдалося українцеві, нагадують Патріоти України.

Заварили кашу самі московські бояри, які не справляючись з управлінням своєю державою покликали, керувати усім королевича Владислава – сина польського короля Сигізмунда.

Доки Владислав пакував валізи у московському царстві усе перегралося і на трон посадили першого із династії Романових – Михайла. Поляки, щоправда, від ідеї порулити на Сході не відмовилися і ось тут на арену і вийшли козаки.

На початок 17 століття, коли відбувалася вся ця історія, Запорізьке військо вже називали чи не найкращою піхотою Європи. І це не вигадка – так стверджували європейські сучасники козаків.

Хоча формально території Січі і входили до Речі Посполитої, реально керували ці хлопці лише самі собою. Тож полякам довелося буквально просити козацької допомоги в поході на Москву.

Ті погодилися, виторгувавши натомість у короля розширення своїх територій, свободу православної віри та визнання Річчю Посполитою адміністративної і судової автономії України. Сагайдачний розробив план усього походу, в який взяв зі собою 20 000 козаків.

На Москву запорожці та поляки пішли двома різними шляхами. 7 липня 1618 року військо Петра Конашевича почало штурм першого серйозно укріпленого міста на своєму шляху Лівни. Його захоплення не зайняло і дня.

Наступні два з половиною місяці козаки, розділившись на кілька загонів, захоплювали одне московське місто за іншим та громили місцеве військо практично у кожній сутичці. Врешті у вересні вони вирушили на з'єднання із польською армією вже безпосередньо під Москвою.

Для цього козакам треба було перетнути річку Оку. Завадити переправі збиралося вислане царем військо на чолі з князем Григорієм Волконським. Утім, значна частина його солдатів здезертирували, заледве дізнавшись про те, що передові загони Сагайдачного висадилися на їхньому березі.

Наступною перешкодою повинні були стати шість тисяч кіннотників під керівництвом боярина Василя Бутурліна. Та Сагайдачний в особистій сутичці звалив останнього з коня, після чого козаки знову розбили ворога. Після цього розпочалася тривала облога Москви україно-польським військом.

Козаки поза тим відповідали ще й за постійні рейди навколо столиці для підриву економічної ситуації у ворога. Власне, один з таких рейдів і став ключем до завершення цієї війни.

Запорожці штурмували стратегічно важливе та добре укріплене місто Калуга. Вони швидко захопили місцевий посад – таке собі передмістя – і змусили тамтешній гарнізон на глухо закритися у цитаделі.

Як згодом напише король Речі посполитої Ян Собеський, цей маневр козаків буквально нажахав московську владу і спонукав її не лише пришвидшити мирні перемовини, але й суттєво поступитися у них.

У підсумку польська корона добилася чи не найвідчутнішого успіху за час свого тривалого протистояння із Москвою: останній довелося повернути захоплені раніше українські та білоруські землі. Зокрема Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, а король Речі Посполитої залишив за собою право претендувати на царський трон.

Деякі сучасні історики висувають теорії, що сам Сагайдачний наполягав на тому, аби дотиснути ворога і таки захопити Москву, та все ж мусив відступити разом із польською армією.

Так чи інакше похід став безумовним тріумфом козацтва, яке окрім виконання своїх вимог та здобутих трофеїв, отримало платню у 20 000 золотих та 7000 штук сукна.