"Не хотіла, щоб діти бачили мене в крові, з відірваною ногою": Мешканка Маріуполя розповіла, як її сім'ї вдалося вирватися з пекла

З кожним днем стають відомими нові факти знущань рашистів над українцями в блокованому Маріуполі . Історію Ольги Кулішової наводить на своєму акаунті радник голови МВС Антон Геращенко, передають Патріоти України.

Перед початком війни жінка жила із синами у новій, лише відремонтованій квартирі на вул. Академіка Амосова. Але фронт йшов усе ближче, і сім'я вирішила переїхати до квартири до мами.

Того дня, 16 березня, Ольга готувала на багатті їжу для дітей. Об 11:00, вирішивши скористатися коротким періодом тиші, жінка вирішила вийти з квартири до вогню, щоб додати інгредієнти в суп і закип'ятити чайник.

І саме в момент, коли вона прочинила двері під'їзду і однією ногою вийшла з нього, пролунав хлопок. «Я оглухла. Я зрозуміла що не можу спертися на ногу, стала заповзати вглиб під'їзду і кричати, але не чула себе і думала, що мене ніхто не чує і не допоможе. Побачила, що моя права нога висить на шкірі, сильно тече кров. З лівої ноги теж текла кров, в неї потрапив уламок снаряда» , — розповіла маріупольчанка.

Крик про допомогу почув сусід — він перетягнув ременем від штанів ногу, і поки інші сусіди шукали автомобіль, щоб доставити до лікарні, вирішив занести постраждалу до квартири. Але вона попросила цього не робити, бо у квартирі був старший син, якому боялася показати свою травму. А ще жінка побоювалася, що коли про те, що сталося, дізнається молодший син, то вибіжить з підвалу і опиниться в небезпеці.

Коли Ольгу везли в госпіталь, бомба впала на плавальний басейн «Нептун», розташований зовсім поруч, але госпіталь не припиняв роботу, навіть коли бомби стали падати на саму його будівлю. Черговий «приліт» стався, коли жінка була на операційному столі. Медики були змушені закінчувати операцію у підвалі.

Оскільки за подальшою допомогою звертатися було нікуди, перев'язки робила мати потерпілої — у підвалі, під обстрілами, іноді пропускаючи їх, адже у дворах довкола будинку точилися вуличні бої.

Виїхати з Маріуполя сім'ї вдалося лише 29 березня, а отримати медичну допомогу — вже у Дніпрі. Потім ті, хто пережили найбільші жахи війни, зважилися виїхати до Польщі, і звідти — до Данії.

«Їх (окупантів. — Авт.) „визвольна“ операція позбавила мене всього: здоров'я, майна, звільнила моїх дітей від безтурботного дитинства, звільнила від друзів, від будинку, від улюбленої роботи», — із гіркотою зазначає Ольга