Не "Слуга народу": "Той, у кого ім’я викрадено". - Оксана Забужко про Василя Голобородька - видатного поета-шістдесятника, біженця з Луганщини

"Сьогодні – день народження Василя Голобородька, - цитують Патріоти України допис письменниці Забужко від 8 квітня, і продовжують. - Одного з найвидатніших митців, якого подарувала світові луганська земля. Одного з найталановитіших поетів нашого «задушеного Відродження» 1960–70-х («У молодших сучасників найбільше ціную Василя Голобородька. Потім – Вінграновського. І, звичайно, Леоніда Кисельова», – писав Василь Стус про це покоління).

2014 року Василеві Голобородьку довелося стати біженцем – на той час його знову, як і в радянські роки, «забули» й не згадували, і знову з причин «ідеологічних»: ЗМІ готували Україну до розколу, а 9 областей – до входження в РФ, тож найвидатніший із живих українських поетів не міг бути «з Луганська» – міста, що його навіть дехто з т.зв. інтелектуалів закликав «віддати Росії» (докладніше про це див. у моєму Відкритому листі до Українського ПЕН-центру за липень 2014-го). А в 2016-му, щоб про Голобородька таки зовсім забули, у нього вкрали ім’я.

Гебуха любить у такий спосіб закривати атакованим народам «гештальти»: підміняючи справжнє фейком. І коли ви – як вам здається, зневажливо – називаєте клоуна з корпоративів «Голобородьком», за іменем персонажа серіалу (м.ін., чи в правовій державі таке використання імені живого поета не мало б стати підсудною справою?), – це значить, що вас уже встрілили. Ще не вбили, але вже злегка поранили на цій війні, де найприцільніше бомбардування ведеться, поки що, з телевізора. Бо щоразу, коли ви вживаєте це ім’я не за призначенням, ви – самі того не знаючи – глумитеся з Поета (а глум над батьківщиною зашито в цю саму закладку на кілька ходів далі).

Як усі справжні поети, Василь Голобородько наділений даром передчуття. Цей його вірш був написаний давно, ще за СРСР (де його 17 років не друкували й навіть не допускали були, після виключення з університету, до отримання диплома):

БЕЗ ІМЕНІ

Викрали моє ім’я
(не штани ж – можна і без нього жити!)
І тепер мене звуть
той, у кого ім’я викрадено.
Я вмію сіяти і мурувати білі стіни,
і коли я посію, то всі дізнаються, що сіяв той,
у кого ім’я викрадено,
а на білих стінах я завжди пишу:
стіну вибудував той, у кого ім’я викрадено.
Привітальні телеграми і листи
ідуть уже на моє нове ім’я,
на ім’я того, у кого ім’я викрадено.
Уже всі примирилися (бо ж і сам давно)
із моїм новим ім’ям.
Дружина теж звикла.
Тільки от не знаю, як бути дітям,
як їх кликатимуть по батькові?

Простіть, пане Василю, що доводиться Вас вітати на Ваше 74-річчя – перепостом саме цього вірша.

І дай Боже Вам (і нам усім...) дожити до перемоги – до Повернення Вкраденого.