Невмирущий геній Симиренко та спроби совітів нищити усе унікальне

«Мічурінська» наукова ідеологія, яка панувала в СРСР, рішуче заперечувала класичну генетику, тавруючи її як «буржуазну лженауку», хоча саме генетика є фундаментом сучасної біології, медицини та агрономії.

На відміну від генетики, що ґрунтується на законах спадковості, статистики й імовірності, мічурінська система наполягала: у радянській науці все має бути повністю керованим і передбачуваним. А якщо щось у природі не поєднується — його слід змусити поєднатися.

Поки світова наука доводила, що спадкова інформація зберігається в молекулах ДНК, у СРСР серйозно стверджували: спадковість можна змінити механічним з’єднанням тканин різних рослин. Цю практику називали «вегетативною гібридизацією» — без доказів, без експериментальної перевірки, але з повною ідеологічною підтримкою, передають Патріоти України з посиланням на незалежне об'єднання експертів та екологічних активістів Еколтава.

Насильство над природою як «метод»

У межах цієї логіки вважалося, що людина здатна миттєво «перевиховати» природу, зламати її закони та підпорядкувати середовищу. Результати такого волюнтаризму були катастрофічними.

Зміна клімату на папері.
Створення гігантських водосховищ і масове насадження лісосмуг «гніздовим методом» призвели не до озеленення, а до загибелі мільйонів дерев.

Дестабілізація екосистем.
Тварин, зокрема єнотовидних собак, масово переселяли у чужорідні середовища, не зважаючи на екологічні наслідки.

Абсурдна агрономія.
Пропонувалося саджати картоплю влітку на півдні України — нібито для «загартовування». Наслідком стала масова втрата врожаю.

«Радянські гібриди» кукурудзи.
Різні сорти висівали впереміш, сподіваючись, що вітер «збагатить їхню спадковість» швидше, ніж це роблять селекціонери десятиліттями.

Усе це подавалося як проривна наука, хоча насправді було системним запереченням наукового методу.

Ціна ідеології: знищені вчені

Обличчям і рупором цієї псевдонаукової доктрини став Трохим Лисенко — улюбленець Сталіна, фактично недоторканний для критики. Будь-хто, хто наважувався заперечувати його ідеї, автоматично ставав «ворогом народу».

Однією з трагічних постатей цієї епохи був Володимир Симиренко — видатний український помолог, творець легендарного сорту яблук «Ренет Симиренка». На Черкащині він заснував одну з найпотужніших у світі наукових станцій садівництва.

Система намагалася знищити не лише вченого, а й саму пам’ять про його родину — промисловців і меценатів, оголошених «класово ворожими». До свого розстрілу у 1938 році Симиренко відстоював просту й науково обґрунтовану істину: сорт — це результат тривалої еволюції та селекції, а не миттєвого «виховання» середовищем.

Висновок

Сьогодні жодна цивілізована країна світу не використовує мічурінську систему як офіційну наукову доктрину. Вона залишилася історичним прикладом того, як ідеологія може зруйнувати науку, природу і людські долі.

Втім, у деяких країнах ці ідеї й досі намагаються реанімувати як частину «національного міфу». Саме тому так важливо пам’ятати українських учених, які не зрадили істину й не пішли на змову з фальсифікаторами.

Квазінаука не має отримувати другого шансу.