Нині це може здивувати! Чому у СРСР робили "каву" з жолудів і ячменю, а традиційний напій був рідкістю

У Радянському Союзі кава, як і інші імпортні продукти, була справжнім дефіцитом. Банка розчинної кави вважалася цінним надбанням, і її купували лише для особливих випадків або як хабар для чиновників, передають Патріоти України

Водночас на полицях магазинів завжди можна було знайти кавозамінники. Ці напої, які часто не містили жодного грама кави, позиціонувалися як корисна та тонізуюча альтернатива, придатна навіть для дітей. На смак вони сильно відрізнялися, оскільки виготовлялися з різних інгредієнтів.

Кавові напої радянської епохи

Радянська промисловість використовувала безліч компонентів для виробництва кавових напоїв. Серед них були цикорій, жолуді, зерна жита, пшениці, ячменю та вівса. Іноді до складу додавали насіння кісточкових плодів, каштани, кедрові горіхи та навіть оболонку кавових бобів. Залежно від складу, напої класифікувалися за вмістом цукру, білка, крохмалю або жиру.

На початку у назвах таких продуктів часто використовували слово "кава" з приписками "натуральна" або "вищий сорт", що вводило в оману споживачів. Лише у 70-х роках встановили чітке розмежування між "кавовими напоями" та "натуральною кавою".

Кава часів СРСР

Кавові напої ділилися на дві основні групи. До першої належали ті, що містили хоча б невелику кількість кави. Наприклад, напій "Арктика" з білим ведмедем на упаковці, до складу якого входило лише 15% натуральної кави, решта — ячмінь, соя та жолуді. Існували також напої "Курортний", "Екстра", "Ранок", "Новина" та "Ростовський", які фасували у бляшані банки.

До другої групи відносилися напої, які взагалі не містили кави. Їх назви говорили самі за себе: "Шлунковий", "Солодовий", "Ячмінний аматорський" або "Цикорій мелений". Багатокомпонентні напої, такі як "Турист", "Кубань", "Балтика" та "Піонерський", були дуже популярні, хоча їхня упаковка часто залишала бажати кращого. Назви "Шлунковий", "Злаковий", "Ячмінний" та "Здоров’я" свідчили про їхній смак та цільову аудиторію.

Виробництво кавозамінників включало кілька етапів: очищення, обсмажування та подрібнення інгредієнтів. Найважливішим етапом було обсмажування, яке надавало напою колір, запах і смак. Однак, навіть після ідеальної обробки, такі напої ніколи не розчинялися на 100%. Наприклад, "Ячмінний" та "Солодовий" розчинялися лише на 60%, через що напій виходив каламутним і з осадом. До 80-х років пакували їх переважно в паперові пакети, а пізніше з'явилися бляшані банки з яскравою поліграфією.

Натуральна кава в СРСР була доступна лише для обмеженого кола осіб. У 20-ті роки в країну постачали мізерні 5 тонн зерен, і її купівля за валюту вважалася марнотратством. Кава поставлялася з Колумбії і була доступною лише для еліти. Під час Другої світової війни її видавали лише льотчикам, а в післявоєнний період постачання припинилося. Ситуація змінилася лише у 1972 році, коли завдяки ініціативі Леоніда Брежнєва відкрили першу фабрику з виробництва розчинної кави у Дніпропетровську (тепер Дніпро).

Розчинну каву фасували у 100- та 50-грамові банки, які коштували 6 та 3 рублі відповідно, що було значною сумою для рядового радянського громадянина. Пізніше виробництво відкрили також у Львові та Ростові. Назви були прості: "Кава розчинна", "Кава вищий сорт". Якість такого напою, за спогадами очевидців, залишала бажати кращого. Зовсім інша справа була із зерновою кавою, яка з’являлася на полицях вкрай рідко. Справжню імпортну каву можна було придбати у "Берізці" або у спекулянтів.

Справжнім проривом у 80-х роках став імпорт розчинної кави з Індії під назвою Indian Instant Coffee. Вона швидко завоювала популярність і у народі отримала назву "Кава з індіанкою" через зображення на банці. Цей продукт потрапив у СРСР після довгих переговорів з Індією, яка мала борг і не могла розрахуватися валютою. Банки з-під цієї кави стали символом статусу, їх не викидали, а використовували для зберігання інших продуктів або просто ставили на кухні як елемент декору, щоб продемонструвати гостям, що господар може дозволити собі імпортні товари.