Сьогодні важко уявити життя без смартфонів. Ми миттєво телефонуємо будь-куди у світі, надсилаємо повідомлення чи влаштовуємо відеодзвінки. Але ще кілька десятиліть тому, за радянських часів, спілкування на відстані було справжньою розкішшю і вимагало терпіння, зусиль та навіть черг, передають Патріоти України.
Хоч сьогодні такі технології виглядають архаїчними, їхні відголоски ще можна знайти. OBOZ.UA розповідає, як у СРСР спілкувалися на відстані.
Домашній стаціонарний телефон у СРСР був символом достатку. Встановлення апарата потребувало дозволу і часто – кількарічного очікування. Телефонна лінія іноді переходила від батьків до дітей "у спадок", а в багатьох квартирах номер вважався мало не сімейною реліквією.
Тим, хто не мав домашнього телефону, доводилося користуватися телефонними будками. Вони стояли на вулицях, у дворах та біля вокзалів. Дзвінки оплачували монетами або спеціальними жетонами. Нерідко біля таксофонів утворювалися черги, адже кожен хотів поговорити із рідними чи друзями.
Для міжміського чи міжнародного зв’язку йшли на пошту. Там потрібно було замовити дзвінок, після чого оператор вручну з’єднував абонентів через комутатор. Очікування могло тривати годинами. Тривалість дзвінка часто обмежувалася, а рахунок за хвилини був чималим.
Розмова "на відстані" в ті часи не була рутиною, як зараз. Це була особлива нагода: домовитися про зустріч, передати важливу новину чи привітання. Про дрібні щоденні справи телефоном говорили рідко – надто дорого й складно.
Морські піхотинці 42-ї окремої бригади морської піхоти з позивними «Жук» і «Шахтар» провели понад 60 діб на спостережних пунктах, після чого їх змінили інші військовослужбовці. Про повернення бійців розповіли у 42-й окремій бригаді морської піхоти, пер...
У Японії існує явище, яке називають «плем’ям біля вікна» (madogiwa-zoku). Так називають переважно старших працівників, яких компанія фактично усуває від активної роботи, але продовжує виплачувати їм зарплату, передають Патріоти України. Йдеться передус...
