Обмазалася кров'ю, щоб вдати мертву: Моторошна розповідь ізраїльтянки, якій вдалося врятуватися від ХАМАСу

З'являється дедалі більше розповідей постраждалих від нападу ХАМАСу напав на Ізраїль. Май Хаят, яка працювала в барі на фестивалі біля кібуца Реім, поділилася своєю історією. На щастя, їй вдалося вижити. Про це пише Ynet, передають Патріоти України.

Як стало відомо, подруга Май на ім'я Лірон була вбита терористами, а сама дівчина – захоплена бойовиками в полон для вивезення до Сектора Гази. Дівчина змогла втекти, але неодноразово вважала, що її вб'ють. Ба більше, Май навіть була готова до самогубства, бо усі знають, на які моторошні злочини здатні терористи.

Тікала і молилася

Май пригадала події того, на перший погляд, звичайного ранку 7 жовтня. Вони з подругою прямували до свого трейлера, щоб випити каву, як раптом почався ракетний обстріл. Вони хотіли перечекати й поїхати додому.

"Раптом зателефонувала моя подруга Бар і розповіла, що їх обстрілюють на дорозі, ми з Лірон побігли до поліцейських, щоб попросити підкріплення для людей, яких обстрілюють, але швидко зрозуміли, що всюди терористи. Навколо панував суцільний хаос...", – каже дівчина.

Дівчата сховалися в поліцейському командному пункті, сиділи разом із рештою на підлозі. Усі поводилися по різному: хтось плакав, хтось кричав, хтось бився у паніці, інші сиділи мовчки.

"Я почала обіймати тих, хто плакав і не міг дихати, а Лірон допомагала пораненим", – зазначила Май.

Увесь цей час зовні лунали постріли. Вони стали чіткішими й чутнішими, каже Май, тож поліцейські взялися за зброю, щоб бути напоготові.

"Злякано подивившись один на одного, вони сказали: "В атаку", а потім повернулися до нас і крикнули: "Помоліться та біжіть". Потім поліцейські вийшли назовні – але відразу загинули один за одним. Терористи випустили чергу за поліцейським пунктом, потім на мить запанувала тиша.
Ми з Лірон уже встигли добігти до поля. Я бігла трохи попереду, а коли озирнулася назад, то побачила, що Лірон мертва", – поділилася Май.

Навколо були інші люди, усі бігли щосили, дісталися кинутої машини швидкої допомоги й сховалися за нею. Постріли лунали з усіх боків.

"Один хлопець крикнув нам: "Біжіть швидше сюди, тут безпечніше". Я кинулася до нього, решта залишилася на місці. Ми побігли з ним далі – і незабаром побачили машину, що наближається. Це був один із хлопців із фестивалю. "Сідайте швидше, може, прорвемося", – сказав він. Ми сіли до його машини", – сказала вона.

Він виїхав на дорогу і раптом почали стріляти. Водій розвернувся, заїхав назад у поле, але машина застрягла у піску. Постріли не вщухали ні на мить.

"Ми вискочили з машини, водій незабаром зник з поля зору. Ми знову залишилися з цим хлопцем удвох. Ми продовжували тікати. Він побачив яму, заскочили в неї, взялися за руки й почали благати про порятунок. Я сказала: "Ти знаєш історії про Голокост, коли люди вдавали мертвих, і на них не звертали уваги? Давай теж спробуємо?". Він присипав нас піском, і ми лежали так мовчки приблизно годину, поки не почули кроки, що наближалися. Весь цей час ми молилися, щоб нас "пронесло", – каже дівчина.

На жаль, цього не сталося. Дівчину та хлопця виявили "хамасівці". Бойовиків було 8. Май була впевнена, що зараз попрощається із життям.

"Але вони витягли нас з ями, забрали у нас телефони та все, що було в кишенях, і сказали по рації: "Ми захопили ще двох". Один із терористів заговорив зі мною арабською, але я сказала йому, що нічого не розумію. Я не кричала, не поводилася агресивно, мене накрила апатія. Цей "хамасівець" одягнув на мене свою куртку, тоді як решта дивилася на мене, тому що я була у короткому топі. Викрадач надів мені на голову кепку і взяв за руку. В одній руці він тримав ракету, а в другій – мою руку", – із жахом згадала Май.

В один момент дівчина помітила, що бойовики щось шукають у кожному кутку. Їм потрібні були цигарки та напої. Май здавалося, що їй слід допомогти їм у цьому і теж шукала потрібні речі.

"Я не намагалася чинити опір. Просто скам'яніла. Хлопець, який був зі мною, нив і благав зберегти йому життя, плакав. Я сказала йому: "Не плач, це їх дратує, все буде добре". Спочатку він послухався мене. Терористи йшли хтось з ножем, хтось з молотком. Хлопець раптом опустився навколішки, почав знову кричати, плакати і благати відпустити його живим – і раптом замовк назавжди. Вони вбили його просто у мене на очах", – розповіла Май.

Один пригрозив зарізати, інший – відпустив

Вона залишилася з цими нелюдами одна. Один підходив до Май кожні кілька секунд бив дошкою по голові, щоб принизити. Інший тримав ножа і кожні кілька секунд махав їм.

"Але цей терорист, котрий тримав мене за руку, кричав на них, взявши мене під свій захист. Ми продовжили йти і невдовзі дійшли до машини. Я вирішила, що, якщо вони мене в неї затягнуть, я накладу на себе руки, кинувшись на ніж того терориста, який убив мого напарника втечею. Але машина не завелася і ми продовжили йти", – пригадала Май.

Той самий терорист із ножем сказав дівчині: "Якщо спробуєш втекти, я уб'ю тебе, як убив твого друга". Вона продовжувала стояти. Натомість терорист, який її захищав, раптом сказав: "Іди".

"Я побігла, озирнулась і побачила, що ніхто не цілиться. Я рвонула звідти, як божевільна. Добігла до сцени фестивалю та залізла під неї. Поруч зі мною лежало три тіла, все в крові. Я вимазала себе кров'ю, що випливає з тіла одного загиблого, і пролежала так години зо три, боячись зітхнути і поворухнутися. Навколо ходили хамасівці, не припиняючи стріляти і підпалюючи все довкола, над головою летіли ракети, а я лежала між трупами і намагалася вижити", – пригадала Май.

Три години тривали неймовірно довго. Май була впевнена, що залишилася живою одна з усіх учасників фестивалю.

"І раптом я почула іврит. Я закричала "Рятуйте!" То були наші солдати. Мене підняли з землі і відвели до вагончика з парамедиками та іншими людьми, що вижили", – відзначила вона. Навколо тривала стрілянина. Разом з Май у вагончику сиділи постраждалі у такому вигляді, акцентує вона, про який навіть страшно говорити.

"Ці палестинські звірі вбили мою душу, але я сподіваюся, що зможу її зцілити. Ось хто вже ніколи не повернеться – це моя подруга Лірон, моя героїня. Ніхто ніколи не зможе мені повернути її", – завершила свою розповідь Май.