Приєднуйтесь
Приєднуйтесь
Днями у Перемишлі (Польща) невідомі знищили на будинку пам’ятну таблицю, присвячену трьом жінкам – українській художниці Олені Кульчицькій, польській політичній діячці Вінценті Тарнавській і єврейській психоаналітикині Гелен Дойч. Вони у минулому проживали у цьому місті на площі Ринок, передають Патріоти України з посиланням на Радіо Свобода.
Пам’ятну дошку встановили у рамках мистецького проєкту «Центр світів є тут» ще у вересні минулого року. Але її офіційно не відкрили через рішення Інституту національної пам’яті Польщі і невдоволення радикального польського середовища, бо Олена Кульчицька у 1951–1955 роках була депутаткою Верховної Ради УРСР, а відтак, буцімто пропагувала комуністичний режим.
Чи оспівувала радянську дійсність Олена Кульчицька? Чому 74-річну мисткиню комуністична влада дозволила обрати депутатом?
Вулиця Листопадового чину у Львові. Будинок поруч із парком і Святоюрським собором. Помешкання у ньому вибрала сестра Олени Кульчицької – Ольга.
У 1938 році 61-річна художниця звільнилась з державної педагогічної роботи у Перемишлі і на пенсію вирішила переїхати у Львів. Навесні 1939 року, пригадує у спогадах художниця, її мрія про переїзд здійснилась. Вона оселилась із мамою і сестрою в орендованій квартирі. Сюди перевезла з Перемишля свої роботи, меблі, виготовлені за її проєктами.
У Перемишлі Олена Кульчицька прожила майже 30 років. Приїхала у місто, де мешкала більшість українців, у 1908 році після закінчення Віденської художньо-промислової школи. У 1909 році відбулась перша її персональна виставка. У Перемишлі орендувала помешкання на площі Ринок, де й вивісили пам’ятну таблицю. У своїх спогадах художниця описує це комфортне житло.
«Олена Кульчицька була дуже різностороння художниця, викладачка рисунку і тоді перебралась у Перемишль. Тут буяло українське культурне і громадське життя. Це був цікавий її творчий період. Там її застала Перша світова війна. Вона допомагала полоненим, збирала гроші, відвідувала інтернованих. За рішенням польської адміністрації, її хотіли інтернувати у табір. Рідний брат мами працював у Перемишлі прокурором, змінив місце і вона поїхала на еміграцію у Відень. То був вимушений переїзд, і у Відні продовжувала працювати, створила велику серію графічних робіт.
Коли повернулась у Перемишль у 1918 році, то знову ж таки у 1919 році була інтернована польською владою в табір, де було багато українців. У 30-х роках Олена Кульчицька була дуже популярна. У 1933-му мала персональну виставку, монографія про неї вийшла у Львові. Коли у 1939 році переїхала з Перемишля, працювала в Науковому товаристві Шевченка», – розповідає Любов Кость, завідувачка Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької у Львові.
«Філарет Колеса писав листи з проханням не ділити квартиру, що це велика художниця і має значну збірку творів», – зауважує Любов Кость.
Наприкінці липня 1944 року вдруге повернулись «совєти». Багато українських митців, діячів, науковців покинули Львів, знаючи обличчя радянської влади, втікали від репресій і переслідувань. Олена Кульчицька залишилась.
«Олена Кульчицька не була співцем радянської дійсності. Не симпатизувала комуністичній ідеології, не була в КПРС. Її стилістика, бачення – інші, вона йшла своєю дорогою і орієнтувалася на здобутки західно-європейського мистецтва. Про життя художника свідчать його твори, вона не малювала вождів і не оспівувала радянську владу. Це була потужна індивідуальність, яка мала свій глибокий погляд на світ, відчувала свободу і жила у час, коли мистецтво було вільним, мало свободу самовираження, а не так, як у радянський час.
У листах до своїх товаришок вона писала, що післявоєнний час для неї – це велика трагедія, бо нищать чільних представників української культури. Вона знала, що її можуть вислати у Сибір. Свої твори навіть передала у собор святого Юра і просила митрополита Шептицького (помер 1 листопада 1944 року – ред.) сховати її роботи на патріотичну тематику, церкви, які замальовувала, передала у Національний музей твори з циклу «Страсті Христові». Думала, що зазнає переслідувань і старалась зберегти твори», – каже Любов Кость.
У 1951 році Олену Кульчицьку – безпартійну представницю української інтелігенції – обрали, тобто комуністи дозволили, депутатом Верховної ради УРСР. Тоді їй було 74 роки. Вона дала згоду балотуватися на прохання львівської творчої інтелігенції. Водночас, у час, коли вона засідала у Верховній Раді, коли їй присвоїли звання Народної художниці, у 1952 році її позбавили професорської практики. На захист викладачки виступили студенти. Художницю звинуватили у націоналістичних проявах у мистецтві.
«Олена Кульчицька була настільки відомою особою в мистецьких колах, що це могло спровокувати «негарне лице» радянської влади, яка позиціонувала себе в Галичині владою, яка буцімто «йде назустріч» інтелігенції. Її депутатство це був політичний крок радянської влади. Олена Кульчицька була вже у поважному віці, не брала участь у політичних дійствах, була нейтральна у цьому плані. Вона підтримувала дуже серйозні зв’язки з українською діаспорою. В одному з листувань говорить про те, що погано почувалась, що її задіяли у цей процес депутатства», – каже мистецтвознавець Ірина Гах.
Коли навчалась у Відні, то вступила до «Спеціального ательє для художньої емалі». Тут протягом 1905–1907 років вивчала техніку мистецької емалі і її декорована емаллю скринька, як випускна робота, отримала премію Торгово-промислової палати і така відзнака стала можливістю для неї відвідати музеї і галереї Парижа, Мюнхена, Лондона, малювати на узбережжі Ла-Маншу.
Інститут національної пам’яті Польщі (ІНП), на прохання мера Перемишля, оцінив напис на пам’ятній таблиці і зауваження виникли лише до імені Олени Кульчицької. Мешканці будинку і відділ архітектури Підкарпатського воєводства дозволили встановити дошку. ІНП звернувся з запитом у музей Олени Кульчицької у Львові і працівники надіслали всі архівні документи, які підтверджують, що мисткиня не належала до жодної партії, в тому числі і комуністичної.
Польський інститут, на думку Об’єднання українців Перемишля, проігнорував той факт, що Олена Кульчицька була депутаткою від інтелігенції, що ніколи не належала до комуністичній партії, що допомагала репресованим діячам української культури.
Через два роки після поранення, що змінило життя, Андрій Рублюк, 38-річний старший сержант українського розвідувального підрозділу, зно. Український розвідник не знає, як довго тривала його клінічна смерть після розриву вибухового пристрою. Усе, що пам...
В Івано-Франківській області чоловік створив Viber-групу, де повідомлялося про місця вручення повісток працівниками територіальних центрів комплектування. Внаслідок цього відбулося судове засідання, де йому призначили покарання. Про це йдеться у вироку...
