"Онук дуже важко це пережив. Тепер дзвонить і заспокоює вже мене": Мати розстріляного окупантами бійця отримала орден "Золота Зірка"

У День українського добровольця Володимир Зеленський вручив орден "Золота Зірка" матері солдата Олександра Мацієвського, якого посмертно удостоєно звання Героя України, передають Патріоти України.

Кілька днів не могли встановити особу загиблого воїна. Спочатку повідомлялось, що це воїн 30-ої бригади Тимофій Шадура, але співробітники СБУ завдяки проведеній експертизі та опитуванню рідних та побратимів заявили, що це саме Олександр Мацієвський — 42-річний снайпер 163 батальйону 119 окремої бригади ТРО Чернігівської області, який пішов на війну добровольцем.

«Він так пишався, що став військовим»

- Батьківщина моя — Україна, але ще молодим спеціалістом легкої промисловості мене відправили до Кишинева, де я мешкала та працювала, — розповіла «ФАКТАМ» мама воїна Параска Демчук. — Там і народився мій єдиний син Олександр. Потім вступив у технікум, після закінчення якого отримав диплом електромонтажника. Він завжди готовий був прийти на допомогу. Так сталось, що потім син жив зі своєю дружиною та сином Михайлом у росії. У 2008 році вони переїхали в Україну. Я вслід за ними. Весь свій час я проводила з онуком. Працював син за спеціальністю. Після розлучення підтримував гарні стосунки із колишньою дружиною, допомагав сину. У березні 2022 року Олександр добровільно пішов в армію…

Він так пишався, що став військовим! Мені здається, що це генетично йому передалось. Один дідусь Сашка воював, інший був у полоні в Німеччині. Син гордився, що ми козацького роду, він обожнював історію. Мені здається, що він навіть серед ночі міг сказати «Слава Україні». А ще син з великою повагою ставився до бійців російсько-української війни, які проявили себе в бою. Якось прийшов і розповів, що його ще зовсім молодий побратим під Черніговом за проявлену мужність отримав нагороду. Олександр так радів за нього й здавалось, що і він хотів би якось відзначитись. Не раз Сашко наголошував: «Я в полон, мамо, ніколи не здамся. Якщо буде поруч граната, то всіх ворогів з собою заберу».

«Відео розстрілу побачила випадково у соцмережі»

Востаннє мати розмовляла із сином 29 грудня, той цікавився, як вона почувається. Вже наступного дня зв'язок обірвався.

- Я думала, що він тут, на місці, вірила у це. Він не казав, що на Донеччині… Невдовзі мені повідомили, що син загинув у Соледарі. Пригадую, як подзвонили з моргу та запросили на упізнання. Пам’ятаю прострелені груди, голову… Волосся на грудях, красиве та сильне тіло… То був мій син. Це точно. Я його опізнала. Поховали ми його у Ніжині з військовими почестями. Домовина була закритою, адже пройшло півтора місяця… Відео розстрілу побачила випадково у соцмережі. Так, як вчинив Сашко, — це про нього, тільки він би так зміг. Закричала: «Це ж мій Саша!». Онук дуже важко це пережив. Тепер дзвонить і заспокоює вже мене, мовляв, ми маємо бути сильними і дочекатись покарання тих катів, які вбили його тата.

«Ми досі не знаємо, як саме Олександр потрапив у полон»

Начальник служби зв'язків з громадськістю 119-ї окремої бригади ТрО Чернігівської області Сергій Калініченко так відгукується про бійця:

- Під час спілкування Олександр розповідав, що останні роки він працював у столиці вахтовим методом. Повномасштабне вторгнення застало його у рідному Ніжині. Того ж дня він пішов до військкомату, але якось так сталось, що кілька днів його не вносили у списки військовослужбовців, тому він добивався того, аби стати бійцем, — розповів він «ФАКТАМ». — А поки не мав такого статусу, добровільно допомагав виготовляти коктейлі Молотова, насипав пісок у мішки, чергував на блокпостах. Потім його взяли у батальйон, й він зарекомендував себе як сміливий солдат. Характер мав непростий, відстоював свою думку, але людина відповідальна, — пригадує він. — В кінці минулого року Олександр із побратимами відправились на передові позиції на Донеччині. 30 грудня він та ще четверо бійців отримали завдання зайняти одну з позицій ближче до Соледару, але назустріч їм вирушили російські військові. Почався бій. Десь в обід зв'язок із групою вже обірвався. Ми досі не знаємо, як саме Олександр потрапив у полон. Ми намагались довгий час дістатись туди і дізнатись, що з бійцями, чи живі вони. Але через шквальні обстріли не виходило. В рамках обміну ми забрали три тіла з тієї групи, серед них і був Олександр Мацієвський. Вони поховані у Ніжині. Ще двоє мають офіційно статус безвісти зниклих.

Цікавлюсь у співрозмовника, чи є вірогідність, що й тих інших воїнів, які були поруч із Олександром, росіяни могли теж так цинічно вбити.

- Це припущення, ми не знаємо досі як вони загинули. Просто випадково це відео потрапило у мережу. Ми всі відразу були впевнені, що то саме наш Олександр. Насамперед, на плечі був шеврон, який йому подарував командир взводу. Також шрам на лобі зліва над бровою, такий був у нашого бійця на одній з останніх його фото. На відео на правій руці воїна видно браслет у вигляді чоток, опізнали бійці, що тільки він такі носив. Біля ноги Олександра Мацієвського лежала каска російського спецназу, вона трофейна, таких у батальйоні було чотири. Й одну з них носив саме цей герой. Характерна манера розмови, паління, погляд — все це тільки підтверджувало наші думки, що то Олександр. Коли мати оглядала тіло в Києві, на голові у бійця була родимка, але те місце було розтрощене. Знайшла іншу родимку на нозі. А потім, коли бачила відео, жінка пригадала місця потрапляння куль, які бачила у морзі. Все співпало. Ми підготували почесну грамоту та нагрудний знак у вигляді тризубу «Народний Герой України». Найближчим часом плануємо вручити ці нагороди у Чернігові мамі захисника Олександра Мацієвського.

Як повідомив «ФАКТАМ» міський голова Ніжина Олександр Кодола, на місцевому рівні пам’ять про Героя буде увіковічнено меморіальною дошкою на будинку, де він жив. Крім того, одну з вулиць міста перейменують на честь Олександра Мацієвського. Також вирішується питання про встановлення пам'ятника Герою. 13 березня Олександр Кодола звернувся до Міністерства оборони щодо присвоєння імені Героя України Олександра Мацієвського 163 батальйону 119 окремої бригади ТрО Чернігівської області.