Оце так! У Землі є власна "система ППО", яка може врятувати людство від астероїдів-убивць

Земля, цілком ймовірно, має природню систему захисту, яка дозволяє їй самостійно рятуватися від потенційних зіткнень з астероїдами-убивцями планет. Мова йде про інтенсивні гравітаційні сили, які здатні розірвати великі астероїди, що наблизяться надто близько. Про це йдеться у дослідженні, яке опубліковано на сайті препринтів arXiv. Згодом робота вчених також з’явиться в рецензованому журналі The Astrophysical Journal Letters, передають Патріоти України.

Відомо, що між тілами у космосі існує гравітаційна взаємодія. Якщо йдеться про величезну планету, як Земля, та астероїд, який буде значно меншим за неї, між ними також виникнуть так звані приливні сили (назва виникла з пояснень астрономів щодо взаємодії нашої планети із Місяцем). Тож якщо гравітаційне тяжіння Землі буде значно сильнішим, астероїд ще у космосі може зазнати приливного руйнування.

При цьому це не лише теорія, яка існує на папері. Земні астрономи 1994 року на власні очі бачили уламки комети Шумейкер-Леві 9, яку розірвало приливними силами Юпітера, а згодом й закинуло на газового гіганта.

Однак у вчених не було доказів саме щодо здатності Землі (чи інших подібних планет) до таких приливних руйнувань.

Тож планетолог зі шведського Технологічного університету Лулео Мікаель Гранвік, який є першим автором нового дослідження, разом із командою шукав такі гравітаційно розірвані навколоземні астероїди.

Після років безуспішних пошуків, він дійшов висновку, що будь-які фрагменти, утворені таким чином, "змішалися б з фоном настільки швидко", що ідентифікувати їх було б неможливо.

2016 року, продовжуючи своє дослідження, він допоміг створити модель, яка розраховувала траєкторії астероїдів різних розмірів, щоб визначити їхню кількість на різних відстанях від Сонця. Згодом отримані дані порівняли із семирічними спостереженнями астероїдів, зібраними Catalina Sky Survey, програмою, що фінансується NASA.

Таке співставлення виявило багато пропущених астероїдів, які були досить маленькими і рухалися приблизно по колу навколо Сонця, більш-менш у тій самій площині, що й орбіти Землі та Венери. Спершу ці астероїди не дали жодної користі дослідженню Гранвіка, але згодом він зрозумів, що саме вони можуть бути уламками більших астероїдів, зруйнованими приливними хвилями.

Щоб перевірити цю ідею, вчені розглянули сценарій, в якому астероїди, що зіткнулися з кам'янистими планетами, втрачали від 50% до 90% своєї маси, породжуючи потоки уламків. Така модель пояснила існування цих дрібних астероїдів, припускаючи, що вони були створені приливними збуреннями.

Додаткові симуляції показали, що такі уламки великих астероїдів могли впродовж мільйонів років кружляти довкола Сонця, допоки не падали на нього чи іншу планету, або були вигнані з Сонячної системи.

Грінвік також пояснив, що хоча такі приливні сили розривають астероїди на менші уламки, а не знищують їх повністю, ці шматки не становитимуть глобальної загрози для людства, оскільки ці фрагменти будуть менші за 1 кілометр в діаметрі. Однак вони "збільшують ймовірність подій рівня Тунгуського і Челябінського катаклізмів" – двох найбільших зіткнень з астероїдами в недавній історії.