Максим Авраменко закінчив Національний авіаційний університет за фахом "комп’ютерні системи", працював за спеціальністю та мріяв стати актором. Потім була окупації Криму, війна та намагання потрапити на фронт. У Нацгвардії документи хлопця не приймали, тому він пішов добровольцем у батальйон "Донбас".
Саме з "Донбасом" Максим пройшов весь 2014 рік, Попасну, Лисичанськ, Іловайськ.
"Я йшов на війну за покликом серця, я не втікав від якихось проблем. Я знав, що хочу захищати свою батьківщину. В Іловайську були постійні обстріли, постійні штурми, проте найважчим було, коли ти втрачав своїх побратимів. Але ми утримували Іловайськ до останнього, до команди на вихід. Якби не було команди, ми б залишались", – каже Максим.
У полон Максим Авраменко, як і інші сотні бійців, потрапив при виході з оточення.
"Врешті решт росіянам набридли перемовини. Вони підвели війська і почали нас розстрілювати із танків… Нікого росіяни, попри свої обіцянки, не збирались відпускати. Це була гарно організована засідка. Коли приїхали представники "Червоного хреста", наших поранених ми віддали. А нас відвели на поле біля Старобешевого, де був пункт розміщення полонених. Спочатку ми думали, що нас розстріляють на місці. Офіційних українських військових кудись відвезли, а ми залишилися", – згадує Максим.
Добровольців привезли у підвал будівлі СБУ, забрали речі, провели через "коридор ганьби", сильно побили.
"До представників будь-яких добровольчих батальйонів ставилися дуже жорстоко", – говорить Максим.
Майже всі речі у полонених забрали, проте томик "Кобзарика", який Максим взяв в Іловайській школі, зберігся. Полонені хлопці іноді вночі читали вірши з нього.
На український прапор змушували наступати, а тим, хто відмовлявся, прострілювали ноги травматичною зброєю.
"Для мене це не просто символи, це моя душа, культура, історія мого народу, це те, через що я пішов воювати: той же прапор, той же «Кобзарик», той же гімн України, який ми тихо-тихо співали кожен вечір перед відбоєм, та ж хвилина мовчання кожен вечір, коли ми поминали наших загиблих побратимів", - згадує Максим Авраменко.
Після полону Максим вирішив, що його історія з війною не завершена та повернувся служити, у 79-у штурмову десантну бригаду. У 2019 році Максим повернувся в цивільне життя.
"Я багато навчаюсь. Я хочу далі прогресувати й розвиватись. Я хочу зробити більше для себе і країни. Я знаю, що можу повернутись у військо у будь-який момент. Але зараз хочу реалізуватись і в професії та довести, що ветерани можуть бути чудовими професіоналами... Ніхто не зрозуміє тебе так, як побратими. Тому кращою терапією вважаю для себе зустрічі з ними. Головне – зберегти наше бойове братерство, не дивлячись на все, що відбувається. Ми об’єднані однією ідеєю: це захист України", – впевнений Максим Авраменко.
Емоційну та відверту розмову слухайте тут:
На Львівщині притягнули до відповідальності громадян, які слухали російськомовні пісні в публічному місці. Компанія відпочила на пляжі одного з озера у Трускавці, повідомили у поліції Львівської області, передають Патріоти України. Під час моніторингу ...
Європейський Союз ухвалив рішення продовжити дію механізму тимчасового захисту для громадян України до 4 березня 2028 року. Однак нові правила стосуватимуться не всіх українців. Відтепер для чоловіків призовного віку, які вперше звертатимуться по цей с...
