Підзабута трагедія українського народу: СРСР затопив понад 230 сіл під час утворення шести водосховищ на Дніпрі (дослідження)

Затоплені села зазвичай лежали під крутим правим берегом Дніпра, часто в ярах із проточною водою та унікальним мікрокліматом

СРСР під час будівництва шести водосховищ на Дніпрі затопив понад 230 сіл. Про це йдеться у дослідженні аналітичного видання Texty.org.ua.

Під час створення Дніпровського каскаду гідроелектростанцій дев’ять десятих річища Дніпра були зарегульовані шістьма водосховищами – Київським, Канівським, Кременчуцьким, Кам’янським, Дніпровським і Каховським, яке було знищене російськими військовими у 2023-му році. Під час створення цих водосховищ радянська влада затопила 232 населені пункти.

«На тлі розлогих плям сучасних водосховищ на нашій карті проступила історична «інфраструктура» старого Дніпра з його численними рукавами, старицями, озерами, заплавами, косами, островами і плавнями. У цьому водяному плетиві, ніби ягоди на гіллі, висять людські поселення, які так чи інакше постраждали внаслідок створення низки ГЕС, – 232 населені пункти. Це лише ті, які ми змогли знайти на картах», – ідеться в статті.

Видання відновило назви затоплених населених пунктів, досліджуючи американські карти 1953 року, радянські карти 1930-х років та їхні перевидання, здійснені Вермахтом під час Другої світової війни. Найбільше населених пунктів затопили під час будівництва Кременчуцького водосховища – 107. Це майже половина всіх сіл і містечок, які зникли у водах Дніпровського каскаду ГЕС. На другому місці Кам’янське водосховище, під час будівництва якого затопили 37 населених пунктів.

Під час створення решти водосховищ під товщею води поховали 86 населених пунктів. Зокрема, під час будівництва Київського водосховища затопили 13 населених пунктів, Канівського – 20, Дніпровського – 26, Каховського – 29.

Реконструйовані журналістами карти демонструють, як виглядало річище Дніпра до будівництва водосховищ:

Села, які були затоплені, зазвичай лежали під крутим правим берегом, часто в ярах із проточною водою й унікальним мікрокліматом, що відобразилося в назвах, як-от Куца Балка чи відома зі зведень Генштабу Золота Балка. Після затоплення люди переселялися нагору, у голий степ із вітрами і без джерел – воду їм забезпечував водогін із електронасосами, що качали з новоствореного «моря».

Втрата «справжньої» води, пишуть журналісти, регулярно згадується в оповідях про затоплення. «Старі люди кажуть: «Це мені не вода, шо буде бігти по трубі. Вода должна буть там, де істочник єсть. Потому шо всякі времена бувають». «Мудрі слова, сказані за 60 із гаком років до того, як російські окупанти підірвали дамбу, опустивши рівень води нижче насосів», – йдеться у статті.

Нагадаємо, 6 червня минулого року російськими окупаційними військами було здійснено підрив Каховської ГЕС. Місцевих жителів евакуювали із потенційних районів затоплення. Крім греблі, російські окупанти підірвали турбіни та генератори Каховської ГЕС. Це збитки мінімум на мільярд доларів, не рахуючи витрат на відновлення греблі і затоплених територій.