Подив та межі ступору: науковці дослідили, що дельфіни використовують власні свисти як імена

Здатність наділяти іменами людей, тварин або навіть неживі речі тривалий час вважали суто людською рисою. Ми даємо імена дітям, кличемо домашніх улюбленців, а інколи персоналізуємо навіть автомобілі чи улюблені предмети. Проте нові наукові дані ставлять під сумнів цю уявну унікальність людини.

Про це в авторській статті для Forbes пише американський еволюційний біолог Скотт Треверс, передають Патріоти України.

Деякі тварини демонструють здатність індивідуально ідентифікувати одне одного — у спосіб, дивовижно схожий на використання імен. Найпереконливіші приклади такого феномену науковці зафіксували серед дельфінів — істот, яких давно вважають одними з найрозумніших мешканців планети.

Комунікація дельфінів ґрунтується на складній системі звуків: від клацань і трісків до високочастотних свистів. Дослідники звернули увагу, що ці сигнали не є хаотичними. Навпаки — окремі звукові поєднання мають чітке адресне призначення й використовуються для позначення конкретних особин.

Треверс посилається на наукові роботи 2006, 2013 та 2023 років, у яких детально аналізували соціальні зв’язки дельфінів. Один із ключових висновків полягає в тому, що кожна тварина формує власний унікальний «свист-підпис». Інші члени зграї не лише впізнають цей сигнал, а й можуть точно його відтворювати, звертаючись до конкретного дельфіна.

Особливо показовими стали експерименти з відтворенням аудіозаписів. Дельфіни реагували на «іменні» свисти навіть тоді, коли їх відтворювали через технічні пристрої. Це свідчить: тварини розпізнають не просто звук, а закріплене за ним значення — подібно до того, як люди реагують на власне ім’я.

Водночас науковець наголошує: ототожнювати мову дельфінів із людською було б помилкою. Їхня комунікація не базується на символах чи алфавітній структурі та не несе того культурного чи емоційного навантаження, яке люди вкладають в імена.

«Свист дельфіна не є словом у людському сенсі, — пояснює Треверс. — Проте він виконує референційну функцію: дозволяє одній особині представляти іншу за допомогою характерного сигналу. Це функціонально дуже близько до того, як ми використовуємо імена в повсякденному спілкуванні».

Принципова відмінність між людськими іменами та “іменами” дельфінів криється у способі їх появи. Люди зазвичай отримують ім’я від батьків — це заздалегідь обрана, умовна комбінація звуків. У дельфінів усе навпаки: кожна особина самостійно формує свій голосовий підпис у процесі дорослішання, соціальних контактів і взаємодії зі зграєю.

Саме цей унікальний звуковий код стає інструментом впізнаваності та цілеспрямованого звернення. Механізм інший — результат подібний: індивідуальність, соціальна ідентифікація та складна форма взаєморозуміння.

Дослідження дельфінів знову змушують науковців переглянути межу між людиною і тваринним світом. І, можливо, здатність «називати одне одного по імені» — це не виняткова людська привілей, а прояв високого соціального інтелекту, що еволюціонував значно ширше, ніж ми звикли вважати.