Полковник без могили: драматична доля героя УСС та УГА Григорія Коссака

Григорій (Гриць) Коссак — одна з помітних постатей українського визвольного руху початку ХХ століття. За освітою він був учителем, однак історичні події змусили його взяти до рук зброю. Під час Першої світової війни Коссак став одним із командирів Українських січових стрільців, а згодом отримав звання полковника Української галицької армії, передають Патріоти України з посиланням на ZAXID.NET.

Майбутній військовий діяч народився 7 березня 1882 року у Дрогобичі. За родинними переказами, його предки переселилися до Галичини з Наддніпрянщини, а саме прізвище Коссак походить від слова «козак». Батько Григорія був ковалем, а в родинному домі нерідко бував видатний письменник Іван Франко. У дорослому віці Коссак навіть листувався з поетом та долучився до організації святкування 40-річчя його літературної діяльності у Дрогобичі в 1913 році.

Освіту Григорій здобув у Дрогобицькій гімназії та учительській семінарії. Після навчання почав працювати вчителем у Бережанах. Там він не лише викладав, а й активно займався громадською діяльністю: заснував місцеву філію товариства Сокіл, а також познайомився зі своєю майбутньою дружиною — вчителькою Ольгою Яцковською. Згодом подружжя працювало в школі села Ясениця-Сільна.

Окрім педагогічної роботи, Коссак активно підтримував українські культурні й громадські ініціативи. Він долучався до діяльності товариства Просвіта та сприяв розвитку січового руху.

З початком Першої світової війни його мобілізували до австрійської армії. Незабаром він став командиром куреня Легіону Українських січових стрільців. Після перших боїв із російськими військами у вересні 1914 року австрійський генерал Петер фон Гофман високо оцінив його підрозділ, назвавши курінь Коссака елітою, а стрільців — найкращими вояками.

Одним із найвідоміших епізодів бойового шляху Коссака стала Битва на горі Маківка у 1915 році. Бої за стратегічну висоту тривали з кінця квітня. Коли російські війська змогли захопити позиції, у ніч на 2 травня підрозділ Коссака здійснив контратаку та повернув контроль над горою. За проявлену відвагу його нагородили військовим хрестом заслуг третього ступеня Австро-Угорщини.

У 1915–1916 роках Коссак командував Першим полком УСС та організував систему підготовки новобранців. Навіть у військових умовах він залишався педагогом за покликанням. Коссак забороняв приймати до війська неповнолітніх, наголошуючи, що молодь повинна насамперед здобувати освіту і готуватися служити Україні знаннями.

Під час Листопадового чину у Львові командування бойовими діями доручили саме йому. Це рішення ухвалив один із організаторів повстання — Дмитро Вітовський. У найважчі дні боїв стрільці Коссака обороняли центр Львова, коли місто опинилося в оточенні польських сил. Незабаром була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка, а її військо отримало назву Українська галицька армія.

Наприкінці 1918 року Коссак очолив Третій корпус УГА, а пізніше керував тиловими структурами армії.

Подальші політичні події стали для нього великим розчаруванням. Він важко пережив союз уряду Симона Петлюри з Польщею у 1919 році. Після цього Коссак заявив, що не може служити владі, яка погоджується на втрату українських земель. Коли ж УГА уклала угоду з армією генерала Денікіна, він остаточно залишив військову службу.

Після поразки визвольних змагань Коссак опинився в таборі інтернованих галицьких вояків у Чехословаччині, а згодом емігрував до Австрії. У 1924 році, на хвилі політики українізації, він повернувся до радянської України. Тут Коссак знову звернувся до своєї педагогічної професії: викладав українознавство у школі червоних старшин у Харкові та очолював військову кафедру Дніпропетровського хімічного інституту.

Однак у 1931 році його заарештували разом із братом та іншими українськими діячами за звинуваченням у причетності до вигаданої організації «Український національний центр». Коссака засудили до шести років ув’язнення, які він відбував у таборах на Соловках та Уралі.

Після звільнення у 1937 році йому заборонили повернутися додому. Він оселився в Москві у доньки та викладав німецьку мову на фабриці.

У лютому 1938 року Коссака знову заарештували, цього разу звинувативши у шпигунстві та зв’язках з Українською військова\ою організацією.
2 березня 1939 року військова колегія Верховного суду СРСР винесла вирок — розстріл. Його виконали вже наступного дня, лише за кілька днів до дня народження полковника.

Місце поховання Григорія Коссака досі невідоме. Лише через пів століття радянська влада офіційно реабілітувала одного з командирів Українських січових стрільців.