Потрапити до лав армії, коли прагнеш, не легше, ніж для тих, хто "косить": Ветеран війни розповів, як "зламав систему", залишивши університет заради порятунку України

Вчений, викладач корейської мови Денис Антіпов певний час жив і стажувався у Південній Кореї. Там, у Сеулі, юнак звертав увагу не лише на життя корейців, а і на те, наскільки високим є рівень підготовки військових та наскільки технічно сучасною є армія південної Кореї. Тоді Антіпов, каже, і гадки не мав, що з початком російсько-української війни він «проміняє» роботу в Національному університеті імені Тараса Шевченка на керування підрозділом аеророзвідки в одній із бригад Збройних сил України. Як війна змінила життя науковця, як після повернення із зони бойових дій до Києва створив власний оригінальний бізнес, Денис Антіпов розповів Радіо Свобода, зазначають Патріоти України.

– Коли ворог, наш північний сусід, прийшов на українську землю, я збагнув, що не можу лишатись осторонь. Я відчував, що мій обов’язок – піти і боронити Україну, захищати нашу землю, хоч як би патетично це не звучало. Моя спеціальність на військовій кафедрі – військовий перекладач, тож коли весною 2014 року я прийшов до військкомату записатись добровольцем, мені пояснили, що критичної необхідності у фахівцях такої спеціальності армія не має. «Кому на фронті потрібні військові перекладачі?», – запитали у військкоматі, але записали мене у резерв.

– Вас влаштувала така ситуація?

– Ні, звісно. Я вирішив самостійно готуватись до військової служби: ми з кількома друзями зібрались і почали вивчати тактику бою, розвідку. А пізніше я закінчив курси аеророзвідки, ці знання вже були необхідними на фронті, і я зміг долучитись до Збройних сил України.

– А як зреагували ваші колеги в університеті? Коли ви повідомили про намір іти у військо?

– Викладачі (а вони мають «бронь» від фронту) здивувались, здебільшого. Думаю так: я «зламав систему», «закосив» від університету в армію, у той час як більшість хлопців мого віку «косили» у виші від армії. Мої колеги – викладачі, науковці – здивувались, але підтримали моє рішення, ба більше, допомагали морально та матеріально.

– Де служили у ЗСУ?

– Служив як спеціаліст-аеророзвідник у 5-му батальйоні 81-ї окремої аеромобільної бригади. Якраз 31 грудня 2014 року там була сформована тактична група, а 5 лютого 2015 року я був офіційно призваний на військову службу і потім служив у цьому підрозділі. Закінчив службу наприкінці квітня 2016 року.

– Які спогади маєте з часу військової служби?

– Знаєте, я служив в аеророзвідці, ми багато чого бачили, сказати б, на власні очі бачили. Що діється по той бік від лінії розмежування, якою технікою послуговувались «Л/ДНР» у боях проти Збройних сил України. Бачили ми і те, наскільки сильною є російська пропаганда на Донбасі.

Нас важко було задурити «мантрами» на кшталт «росіян на Донбасі немає» або на сході України іде «громадянська війна». Яка така «громадянська війна», як ми бачили, як росіяни на Донбас заходили!

Мені було цікаво спостерігати за тим, як зав’язуються стосунки між абсолютно різними людьми, які за умов бойових дій фактично одне одного рятують. Неймовірні спогади маю про те, як знаходиш справжніх друзів серед побратимів. Цікаві випадки траплялись на побутовому рівні, та і побут військовий – то окрема тема для розмови.

– Як відбулась адаптація після демобілізації?

– Адаптуватись до мирного життя, до іншого режиму допомогли рідні і друзі. Я з вересня 2016 року викладав в університеті, а також міркував над можливістю відкрити власну справу.

Можливо, на це моє рішення вплинув і той факт, що я був командиром взводу аеророзвідки й навчився керувати людьми та ухвалювати рішення. От і думав, що час стати незалежним від працедавця, самому стати працедавцем, організовувати роботу людей та направляти їх на конкретний потрібний результат.

– І якими були ваші дії?

– Восени 2016 року я зареєструвався як приватний підприємець і зайнявся власним бізнесом: спершу була торгівля іграшками і подарунками, потім це переросло у бажання самому їх виготовляти.