Правда чи міф? Чи в СРСР спецслужби шпигували за людьми через радіо

Серед школярів в СРСР тривалий час кочувала моторошна легенда про непомітного "шпигуна" вбудованого у звичайний радіоприймач. На перервах та в піонерських таборах діти пошепки переказували історії про те, як загадкова зелена лампочка всередині апарата насправді стежить за кожним і передає інформацію ворогам а то й до КДБ, передають Патріоти України.

Оскільки радіоприймач, здатний ловити не лише всесоюзне чи місцеве радіо, але і передавати західні "голоси", сприймався як диво, то таке ставлення можна було зрозуміти. Однак за дитячими лякалками ховалася цілком звичайна фізика, яка не мала нічого спільного зі шпигунством. Те, що в народі охрестили "магічним оком", насправді було електронно-світловим індикатором налаштування хвилі. Попри свій специфічний вигляд, що нагадував живу зіницю, яка реагувала на звук і рух, ця лампа виконувала лише одну функцію – допомагала користувачу знайти максимально чіткий сигнал у шумі радіоефіру. OBOZ.UA розбирався, чому вона так лякала людей.

Ефект "стеження"

Ця лампа (зазвичай типу 6Е5С) виглядала як світне зелене коло з темним сектором, який звужувався або розширювався залежно від точності налаштування на хвилю. Візуально це дуже нагадувало зіницю ока, яка "спостерігає" за кімнатою. Дитячу фантазію, не розбещену фантастичним кіно та відеоіграми, це могло неабияк розбурхувати.

Реакція на звук

Оскільки індикатор реагував на зміну сигналу, він "моргав" або змінював яскравість у такт мовленню чи музиці. У людей, не обізнаних із радіотехнікою, виникало враження, що пристрій "живий" і реагує на те, що відбувається в приміщенні.

Логіка "зворотного зв'язку"

В умовах повсюдної цензури та присутності КДБ панувала думка: якщо держава дає тобі складний пристрій, який дозволяє слухати "ворожі голоси" (Радіо Свобода, Голос Америки), то вона обов'язково має якось це контролювати. Люди вірили, що лампа не лише приймає сигнал, а й працює як мікрофон, передаючи розмови в кімнаті "куди треба".

Спецобладнання

Певне підґрунтя у таких побоювань все ж було: спецслужби справді могли використовувати мережу радіомовлення або проводку для прослуховування. Втім, для цього використовувались зовсім інші методи та обладнання. А зелена лампочка була лише безневинним вольтметром, який допомагав знайти чіткий сигнал у шумі ефіру.

Тож "зелене око" стало ідеальним технічним втіленням метафори "у стін є вуха", хоча насправді воно просто допомагало краще чути джаз чи новини. А міф умер сам по собі, коли на зміну ламповим радіоприймачам прийшли транзисторні.