Процвітали в екстремальних умовах льодовикового періоду: Науковці визначили, коли саме на території сучасної України жили мисливці на мамонтів

Як відомо останній льодовиковий період на Землі почався 115 000 років тому і завершився близько 11 700. Показово, що саме в ці суворі часи Homo sapiens колонізує замерзлу Європу, пристосовуючись до холодного клімату нової батьківщини, де головним джерелом їжі було мисливство, а найбажанішою та небезпечнішою здобиччю - мамонти

Таким чином не дивно, що стародавні люди будували житла або їхні частини з кісток мамонтів - міцні та довгі вони слугували ідеальним каркасом для примітивних споруд. Останні дослідження решток поселень мисливців на мамонтів на території України дали змогу уточнити часові рамки цього періоду, передають Патріоти України з посиланням на Live Science,

"Ці гігантські житла демонструють, як спільноти процвітали в екстремальних умовах, перетворюючи останки гігантських тварин на захисні споруди", — заявили науковці.

Кістки знайшли в селі Межиріч у Черкаській області ще в 1966-1974 роках. Тоді вчені заявили про те, що кістки мамонтів були розташовані таким чином, що утворювали житла. Це припущення отримало широку підтримку. Але залишалися відкритими питання про те, коли такі житла виготовлялися, і наскільки тривалий час.

Ранній аналіз показував широкий розкид дат: від 19 до 12 тисяч років тому.

Для того щоб визначити точний час, археологи повторно вивчили стоянку. Вони вивчили рештки дрібніших тварин, знайдених поруч із кістками мамонтів, щоб визначити їхній вік.

Вчені з'ясували, що вік найбільшої структури становить 18323-17839 років. Ці дати належать до періоду відразу після останнього льодовикового максимуму (від 26 500 до 19 000 років тому), найхолоднішої частини останнього льодовикового періоду.

За словами вчених, житло могло використовуватися протягом приблизно 439 років. Вони зазначили, що це вказує на те, що "укриття були радше практичним рішенням для виживання, ніж постійними поселеннями".

Читайте також: Учені розповіли, чому вимерли "гобіти"

Співавтор дослідження Павло Шидловський, археолог з Київського національного університету імені Тараса Шевченка, заявив, що фундамент притулків, імовірно, складався з "черепів мамонтів і великих довгих кісток, вертикально вкопаних у землю, що утворюють свого роду цоколь або "фундамент".

Частина укриття, можливо, була покрита дерев'яним каркасом, а також шкурами дрібних тварин або, можливо, березовою корою. Крім того, "на верхню частину конструкції [дах] були поміщені ікла і великі плоскі кістки, що виконували функцію обважнювачів і захисту від вітру", — сказав Шидловський.

За його словами, у кожному притулку могли жити п'ять-сім осіб. Ймовірно, вони займалися обробкою кременю, шкур і обробленням дрібних тварин.