Різдво Христове: Історія, традиції і що не можна робити у велике свято

Різдво Христове відзначають в Україні 7 січня православні та греко-католики за Юліанським календарем. Це велике релігійне свято для віруючих православних церков, в хронологічному порядку посідає перше місце в літургійному циклі, присвяченому земному життю Сина Божого, передають Патріоти України.

У православ'ї Різдво входить до числа дванадесятих свят та передує Різдвяний піст. В Україні, а також в більш, ніж 100 країнах, Різдво є офіційним святом і вихідним.

Свято Різдва символізує примирення людини з Богом. Різдво сповіщає спокутний подвиг Христа та оновлення людської природи. За традицією православні вітають один одного словами: "Христос народився!", відповідаючи на них - "Славімо Його!".

Звичаї святкування Різдва змінюються в залежності від регіону України. Приміром, у західних областях вважають, що стіл повинен рясніти м'ясними стравами, а діти ходять колядувати тільки на ранок Різдва - 7 січня. На сході країни - навпаки, колядки чутні до вечірньої зорі, а ранок Різдва родина зустрічає разом.

Після святкового нічного богослужіння 7 січня православні вітають один одного зі світлим святом Різдва Христового і розговляються - завершується Пилипівський піст.

Хати та церкви на Різдво прикрашають ялинами і хвойними гілками, які символізують вічне життя, а традиція наряджати різдвяну ялину пов'язана з образом райського дерева, багатого плодами.

Напередодні Різдва - 6 січня - на Святвечір (Багата кутя) господині ставили на стіл 12 пісних страв на честь 12 апостолів. Кутя мала бути багатою - з пшениці з маком, медом, горіхами. У неї часто додають родзинки, курагу, цукати, але основний інгредієнт - пшениця - залишається незмінним. Потрібно сказати, що деякі варять її з рису, але насправді їжу з рисової крупи традиційно готували на поминальне частування - "канун", і такій страві на святковому різдвяному столі не місце. У деяких регіонах було прийнято першу ложку куті підкидати до стелі - приносити жертву духам померлих родичів.

Крім куті, на передріздвяній вечері обов'язково повинні бути борщ, риба, гриби, пироги з квасолею та капустою, картопля та узвар.

За традицією, усталеною в Київській Русі-Україні, на Різдво глава сімейства повинен бути "сховатися" за стравою з пиріжками та запитати у дітей, чи видно його. На це діти мали відповісти, що не видно, і тоді глава сімейства промовляв побажання, щоб у хаті завжди був достаток, щоб за пирогами не було видно столу. Починали трапезу зі спільної молитви, і кожен спочатку брав кутю, а потім переходили до інших страв.

Ще один незмінний атрибут різдвяного свята - колядування. Діти і молодь збиралися групками, щоб продовжити його в кожній хаті, де починали ходити по хатах із зіркою і виконувати обрядові пісні - колядки, прославляючи народження Ісуса Христа.

Зазначимо, що свято Різдво Христове вбирало в себе багато обрядів і звичаїв ще зі стародавніх, дохристиянських часів. Так, історики стверджують, що свято запозичено християнами з давніх релігій та культів, коли відзначалося народження богів - давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та інших. Дата цих свят припадали на кінець грудня - початок січня, дні зимового сонцестояння, "повороту до весни". Утверджуючи християнство та монотеїзм на території Київської Русі, перші отці церкви переосмислили язичницьку атрибутику в християнському контексті та зберегли в церковній традиції багато чого, що було в язичництві. Наприклад - сільськогосподарський хліборобський календар, який багато в чому був розроблений ще в язичницькі часи. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового сонячного, хліборобського року отримав новий, християнський зміст, як Різдво.

Наприклад, в збереженій з давніх часів колядці "Ой дай, Боже" перед заспівом в речетативі звучить звернення до Мороза і запрошення на кутю (в українській міфології Мороз являв собою божество холоду, хуртовини та льоду, яке могло завдати шкоди людям і їх худобі, якщо його не запрошують і не пригощаю цією стравою-оберегом ввечері напередодні святкування), а в тексті самої пісні також звучить хвала сонцю, божество якого в язичницькі часи називали Даждьбог. Етнографи вважають, що рефрен-приспів "Ой Даждьбоже" пізніше, з приходом християнства, змінився на "Дай Бог" ...

Перші згадки про Різдво припадають на II століття нашої ери. Тоді, як і у наступні роки до IV століття, Різдво випадало на 6 січня. Пізніше ця традиція була змінена для римо-католицької і протестантської церкви (25 грудня).

Згідно з євангельським переказом, коли римський імператор Август, який правив Іудеєю, оголосив перепис населення, і кожен повинен був записатися саме там, звідки був родом, - праведний Йосип вирушив із зарученою з ним Пресвятою Дівою Марією до свого рідного міста Віфлеєма.

У готелі не виявилося вільних місць, тому Йосип і Марія знайшли притулок у печері, куди заганяли домашніх тварин (давньослов'янською - вертеп). У цьому вертепі й народився Ісус. Немовля Богородиця поклала в ясла.

Першими поклонитися Богові прийшли пастухи, яких сповістив Янгол. Слідом за ними прийшли волхви - східні мудреці-язичники, які дізналися про диво з появи на небі незвичайної зірки. Ця зірка привела волхвів до місця Народження Ісуса і тому іменується Віфлеємською.

З 7 січня православні починають святкувати святки, які триватимуть по 19 січня - свята Хрещення. Святки вважаються одним із найвеселіших і радісних періодів у році. За давніми українськими віруваннями, в ці дні Землею мандрує новонароджений Бог.

У цей час намагалися відкласти земні турботи і подумати про вічне - всяка праця на святки вважався гріхом. Ще одна сувора заборона стосувалася сварок та лайки, тим більше між рідними - на свята такі конфлікти вважалися особливо поганою прикметою і обіцяли невдачі всьому сімейству.

Кожен день святок потрібно відвідувати церковні служби або читати вдома уривки зі Священного Писання, в яких розповідається про Різдво Христове.