Родичі вже купили цукерки на поминки: Дивовижна історія воїна ЗСУ, який вижив у важкому бою на Луганщині

Родичі українського воїна готувалися до його похорону. Але раптом виявилося, що боєць залишився живим. Андрій Грицайчук став першим бійцем, на кого до села прийшла похоронка. Тому голова громади розпорядився навіть пригнати грейдер - розрівняти ями на дорозі до церкви, щоб останній шлях був для Андрія гладким. Про це повідомило видання hromadske, передають Патріоти України.

"У військкоматі сказали, що труна та хрест будуть "казенні". Родичі вже купили печиво та цукерки на поминки, домовилися зі священником про похоронні рушники. Оля замовила на похорон чоловіка жалобний кошик квітів із серцем. Купувати вінки й варити коливо вирішили в день похорону. Ольжина бабуся віддала для 32-річного Андрія місце на цвинтарі, яке давно вподобала для себе", – пише видання.

Військовий став першим, на кого до села прийшла похоронка. "Чотири дні в селі Кустин Рівненського району чекали на тіло Андрія, яке, за словами представників військкомату, ось-ось мало прибути з моргу міста Дніпра. А потім пекуче горе дружини перервав дзвінок із київської лікарні", – пише видання.

Медики повідомили, що український захисник живий, але у дуже тяжкому стані. Деякі родичі запідозрили шахрайство і попрямували до поліції.

"А я вирішила їхати до Києва – подивитися, чи справді там мій Андрій", – каже дружина Ольга. Як виявилося, у тому бою під Червонопопівкою у Луганській області з 30 осіб його підрозділу вижили тільки Андрій та його побратим Дамір. Командування не знало, що парамедики якимось дивом знайшли їх і доправили до Дніпра.

Поранення Даміра було легше – і він згодом зміг повідомити про себе в частину. Про Андрія нічого не було відомо, тому командування і написало повідомлення про його загибель. Принаймні Андрій вважає такий варіант можливим.

Вона доїхала до лікарні, знайшла відділення і вже була на кордоні під дверима реанімації, куди її всі не пускали, говорячи: "Почекайте, вас покличуть".

"Я просила, щоб подивилися, чи є у цього чоловіка наколка на руці, бо Андрій має. Пустили в палату, а мені стало зле, бо хвилювалася, голодна, вранці тільки заспокійливих пігулок наковталася. Довелося знову вийти в коридор – і слова не встигла йому сказати. Потім підходжу до Андрія, а він говорити ще нормально не може, шепоче: "Як ви мене знайшли, я ж у Дніпрі"... А тут поліція рівненська дзвонить до лікарні, питає, чи справді Андрій", – розповіла дружина. Дружина героя розповіла, що "історію воскресіння" передаватиме з покоління до покоління.