У Радянському Союзі дефіцит стосувався не лише продуктів, одягу чи побутової техніки. Дістати рідкісного домашнього улюбленця також було непросто. За деякими породами собак доводилося роками стояти в чергах, екзотичних птахів шукали на так званих "Пташиних ринках", а породистих котів і рідкісних рибок часто купували через знайомих, передають Патріоти України.
Придбати породисте цуценя в СРСР було значно складніше, ніж просто знайти продавця і заплатити гроші. Службовими та службово-декоративними породами займалися клуби собаківництва, зокрема структури ДОСААФ.
За колі, боксерами, ердельтер'єрами, німецькими догами чи пуделями охочим доводилося записуватися в чергу. Очікування могло тривати два-три роки. У цей час власники мали сплачувати членські внески та відвідувати необхідні курси.
Навіть після цього покупець не завжди міг самостійно обрати цуценя. Тварину з посліду міг визначати клуб.
За інформацією джерела, ціна цуценяти могла становити 80–150 карбованців — суму, співмірну з місячною зарплатою. Ще рідкіснішими вважалися афганські хорти, чау-чау та пекінеси, які потрапляли до СРСР поодиноко.
З розведенням породистих котів у СРСР ситуація була ще складнішою. Організована селекційна робота почала активно розвиватися лише наприкінці 1980-х років.
Справжнього перського, сіамського чи ангорського кота вважали великою рідкістю. Частину таких тварин привозили з-за кордону громадяни, яким дозволяли виїжджати за межі СРСР.
Через обмежену пропозицію породисті коти могли продаватися за значно вищими цінами на неофіційному ринку. Тому для більшості радянських сімей звичайним домашнім улюбленцем залишався безпородний кіт.
Хвилясті папужки та канарки поступово стали звичними для радянських квартир. Водночас великі екзотичні птахи залишалися справжньою рідкістю.
Жако, какаду чи ара практично не зустрічалися у звичайних зоомагазинах. Таких птахів намагалися дістати через "Пташині ринки" або приватні контакти.
Вартість великих папуг могла бути дуже високою — за деякими свідченнями, дорожчою за кольоровий телевізор. Тому дозволити собі такого улюбленця могли далеко не всі.
Акваріумістика була популярним хобі, але вибір у державних магазинах залишався обмеженим. Найчастіше продавали невибагливі види, зокрема гупі та мечоносців.
Скалярії, неони та дискуси були значно менш доступними. Їх розводили приватні колекціонери та любителі, а інформацію про утримання рідкісних видів передавали переважно через знайомих.
На "Пташиних ринках" за екзотичних рибок могли просити значні суми, хоча придбання не гарантувало, що тварина переживе адаптацію до умов домашнього акваріума.
Середньоазійських сухопутних черепах до радянських міст привозили переважно із Середньої Азії та Казахстану. У звичайних зоомагазинах вони з'являлися нерегулярно.
Частину тварин виловлювали в дикій природі та перевозили у неналежних умовах. Через це черепахи нерідко потрапляли до покупців виснаженими або хворими.
Білі лабораторні миші були доступніші завдяки школам і науковим установам. А ось декоративні щури, морські свинки та сирійські хом'яки могли ставати дефіцитом.
Оскільки масштабного промислового розведення таких тварин практично не було, попит задовольняли переважно приватні заводчики. Якщо певний вид ставав популярним, його доводилося шукати через знайомих або за оголошеннями.
Власникам домашніх тварин доводилося вирішувати й іншу проблему — чим та як їх утримувати.
Готові промислові корми для котів і собак не були звичним товаром. Тварин годували кашами, субпродуктами, залишками їжі або окремо готували для них супи.
Не було й сучасного вибору наповнювачів для котячих туалетів. Замість них використовували пісок або подрібнений папір.
Ветеринарна допомога для домашніх тварин також була значно менш доступною, ніж сьогодні. Ветеринарна система значною мірою була орієнтована на сільськогосподарських тварин, а спеціалізована допомога для котів і собак у містах була обмеженою.
У результаті утримання рідкісного домашнього улюбленця в СРСР вимагало не лише грошей, а й терпіння, потрібних знайомств та можливості дістати дефіцитні товари.
У Радянському Союзі дефіцит стосувався не лише продуктів, одягу чи побутової техніки. Дістати рідкісного домашнього улюбленця також було непросто. За деякими породами собак доводилося роками стояти в чергах, екзотичних птахів шукали на так званих "Пташ...
У Німеччині завершили зведення найвищої у світі вітрової турбіни заввишки 365 метрів (вежа — 300 м) у місті Шипкау. Висота конструкції поступається в ФРН лише Берлінській телевежі (368 м). До речі, київська телевежа має висоту у 380 ми, нагадують Патрі...
