Сім років без "ДНР": Як Україна повернула Слов'янськ і Краматорськ (фото, відео)

"Слов'янськ - перше місто на Донбасі, яке постраждало від "русского мира", вже сім років живе нормальним життям в Україні. 5 липня 2014 року Слов'янськ і сусідній Краматорськ знову стали українськими і уникнули сумної долі в "ДНР", - пише у своєму блозі Дмитро Петрак, передають Патріоти України, і продовжує:
"Слов'янську і Краматорську, можна сказати, пощастило. Якби не низка вдалих військових операцій ЗСУ, то ці міста і навколишні населені пункти зараз були б відірвані від усього світу лінією розмежування, мешканці жили б в умовах комендантської години, без банківських послуг, без українських зарплат і пенсій, без майбутнього взагалі.

Передумови звільнення Слов'янська

Щоб звільнити Слов'янськ – вибити чи витиснути звідти бойовиків начолі з Ігорем Гіркіним (Стрєлковим), необхідно було позбавити їх каналу постачання боєприпасів, їжі і оснащення, а потім оточити місто. Це була масштабна багатоетапна операція, яку ЗСУ розпочали ще у травні. В цьому сенсі найважливішою останньою сходинкою було знищення укріплень "ДНР" у місті Миколаївка. Напередодні цієї операції вже було звільнено населені пункти Ямполь, Червоний Лиман, Закотне. У Миколаївці сім років тому йшли запеклі артилерійські бої з окупантами, які професійно чинили опір 95 і 25 бригадам ЗСУ, що давало зрозуміти – це не просто "повстанці" чи "ополченці" вчорашні шахтарі, це люди з військовим досвідом.

Бойовики стріляли по ЗСУ з житлових кварталів з мінометів, місцеві побоювалися прильотів у відповідь. Екс-командир 25 бригади Юрій Содоль у 2015 році розповідав Depo.Донбас, що операція по звільненню Миколаївки відбувалася 4 липня 2014 року. "У місті йшли поодинокі, але запеклі бої. Найбільший опір ми зустріли в районі місцевої ТЕЦ. Але все до кінця дня ми повністю встановили контроль над населеним пунктом, вийшли на його околиці та зупинилися там на відпочинок", – розповідав Содоль.

Після звільнення Миколаївки, було звільнено і Семенівку, туди вже заходили підрозділи ЗСУ, але угрупування російського найманця Арсена Павлова (Мотороли) просто залишило місто і втекло.

Гіркін, тим часом, розумів, що він і його найманці майже в оточенні, канал постачання перекрито. Він зв'язувався з кураторами, просив про військову допомогу з боку Росії. Діалог Гіркіна з російським куратором нещодавно прозвучав в окружному суді Гааги під час слухання справи про катастрофу Boeing МН17 на Донбасі.

"Нам потрібна протитанкова артилерія, ППО, танки. І все це потрібно із спеціалістами вже готовими. Тому що часу їх готувати в нас немає. У мене зараз під Семенівкою стоять на позиціях чотири танки, і вони (ЗСУ – ред.) розстрілюють їх з безпечної відстані. І вони так роблять третій день", – казав Гіркін.

Набагато пізніше він визнав, що єдина тактика утримання міста полягала в тому, що бойовики ховалися за спинами мирних мешканців. Виглядало це так: "героїчні ополченці" стліляли з артилерії по ЗСУ, а коли прилітала відповідь, усі російські телеканали і сам Гіркін волав, що "українські карателі вбивають дітей Донбасу". Власне так само, за спинами мирних мешканців Гіркін і його бойовики вийшли зі Слов'янська у ніч проти 5 липня 2014 року.

Вихід Гіркіна із Слов'янська: Чому колону бойовиків Стрєлкова не розстріляли

Бойовикам вдалося вийти із Слов'янська, оскільки місто українськими силами було взято в кільце не повністю, Гіркін знайшов лазівку. Сам він так розповідав про ці події. "Вночі був здійснений прорив з кільця, яке майже було закритим. Була проведена відволікаюча атака на позиції ЗСУ біля стели Слов'янська нашею бронегрупою. Майже всі з бронегрупи загинули під час цієї атаки. Тим не менш майже 80% особистого складу і техніки було виведено з міста", – казав він, і додавав, що разом з бойовиками були члени їхніх родин, а також деякі інші місцеві мешканці.

Колона бойовиків і цивільних як піших так і на автомобілях 4 липня зі Слов'янська прямувала у Краматорськ. Вночі вони вже були у центрі міста. Потім стало відомо, що для цієї втечі бойовики вкрали кілька мікроавтобусів і багато приватних автомобілів. У Краматорську бойовики не затрималися, оскільки місто вже було майже під контролем ЗСУ, тому попрямували у Горлівку і Донецьк.

Герой України, полковник Ігор Гордійчук розповідав, що розстріляти цю колону ЗСУ не змогли, бо майже в кожному авто сиділи діти і інше цивільне населення. "Не було жодної машини, де б не було дітей, ми це навмисно перевіряли. Якби їх не було, ми б дали вогонь на ураження", – зазначив він і додав, що стріляти по цивільним міжнародним гуманітарним правом заборонено категорично.

Тодішній міністр оборони Валерій Гелетей розповідав, що ЗСУ вдалося знищити "ядро колони" бойовиків. "Інформація про те, що будуть відходити бойовики, надходила постійно, але про те, що буде колона, дізналися в останню хвилину. І коли отримали інформацію, були задіяні відповідні підрозділи на одному з блокпостів. Дочекалися цю колону, були готові та дали бій. На автошляху з міста Слов’янськ на Артемівськ десятки важкої техніки, багато вбитих сепаратистів. Зрозуміло, що колона була досить довгою за протяжністю, і одночасно знешкодити всю колону було непросто, місцевість дозволяла їм сховатися у різних місцях. Але це не свідчить про те, що їм була надана можливість втекти. Я вважаю, що ядро, а це понад десять одиниць важкої техніки, було знешкоджене", – писав Гелетей.

Прапор України над міськрадою Слов'янська і перші години ЗСУ в місті 5 липня 2014 року

Прапор України над міськрадою Слов'янська підняли розвідники з Нацгвардії Василь Ковальчук та Іван Журавльов, а ткож полковник ЗСУ Владислав Волошин.

Згодом на дах піднялися ініші захисники України, і вийшло це історичне фото.

В цей же день, 5 липня, у місто прибула перша гуманітарна допомога, місцеві мешканці шикувалися на центральній площі за хлібом, овочами, солодощами і ковбасою.