Сторінками історії: Зимовий рейд, або Народження нової української армії (фото)

6 грудня в історії України дата особлива, адже саме цього дня відбулась низка знакових для України подій.

Сидять: невідомий, генерал М.Омелянович-Павленко, генерал Г.Базильський, стоять: полковник М. Дяченко, невідомі.

Про це у своєму блозі пише кандидат історичних наук Юрій Митрофаненко, передають Патріоти України.

"У 1240-му на початку грудня захисники Києва боронили місто від Золотої Орди. У 1991-му саме 6 грудня було започатковано процес розбудови Збройних сил України. Нині це офіційне свято війська, що спільно з добровольчими батальйонами та волонтерами зуміло зупинити агресію проти України Орди сучасної. Була і третя знакова подія: 6 грудня 1919-го розпочався Перший зимовий похід - одна з найуспішніших операцій українського війська.

На жаль, про Перший зимовий похід, як і про інші перемоги, в сучасній Україні розповідають недостатньо. І це, насправді, продовження "традиції". Ще учасник визвольних змагань 1917-1921 років Євген Маланюк звертав увагу на "панування мінору та брак мажору в нашій пісні, літературі, ментальності, тому Полтаву та Берестечко згадують та відзначають частіше, ніж Жовті Води та Конотоп, а доба 1917 - 1919 рр. це неодмінно Крути, а не Київський Арсенал чи Мотовилівка", де українське військо здобувало перемоги над проросійськими силами.

Євген Маланюк

Але навіть Євген Маланюк серед переліку перемог не згадав про Перший зимовий похід армії УНР, хоча і був утаємничений у деталі розробки плану цієї сміливої військової операції, яка дозволила зберегти військо та продовжити боротьбу за незалежність. Це був справжній рейд по ворожому запіллю, такий же сміливий та ризикований як і рейд 95-ї бригади Михайла Забродського тилами росіян у липні-серпні 2014-го. Того самого ворога, який у 1919-му назвав частину України Новоросією, намагаючись долучити її до "єдиної і неділимої Росії".

Отже, 6 грудня 1919-го розпочався Перший зимовий похід армії Української Народної Республіки.

ЦДАВО України. Ф. 1429. Оп. 2. Спр. 1. Арк. 38. Зображення з сайту архіву

Євген Маланюк - ад'ютант Василя Тютюнника, командуючого Дієвої армії УНР - згадував про обставини розробки плану походу. Автором операції був сам Василь Тютюнник, якого Симон Петлюра у вересні 1919-го відправив у відставку з посади командуючого Дієвої армії УНР, але вже в листопаді запропонував йому повернутися на цю ж посаду. Тютюнник відкинув образи і очолив військо, яке перебувало в "трикутнику смерті" поміж більшовиками, білогвардійцями та поляками.

Не кращим було і внутрішнє становище війська. Тиф, відсутність зимового одягу, медикаментів, набоїв, зброї. Перехід Української Галицької Армії на бік денікінців. Любарська катастрофа, коли тріо отаманів Омелян Волох, Юхим Божко та Олександр Данченко захопили державну скарбницю та втекли до більшовиків.

Несприятливі обставини негативно впливали навіть на загартованих у боях старшин. Зокрема, Євген Коновалець, командир Українських Січових Стрільців, вирішив припинити участь у визвольних змаганнях. Наступали морози, які, за словами Юрія Горліс-Горського, вояка армії УНР, старшини Холодного Яру, завжди охолоджували повстанський дух.

Петро Дяченко, командир полку Чорних запорожців, один з героїв майбутнього рейду пізніше згадував: "Холодна пронизлива осінь. Болота, дощі, сніги, а наша піхота гола, боса й голодна. Тиф щодня витягав із рядів армії сотки свої жертв. Становище було настільки трагічне, що навіть у полку Чорних не тільки молоді козаки, а і тверді болбочанівські ветерани, які звикли до всього поопускали голови..." То ж питання про розпуск війська було актуальним і з огляду на обставини здавалося вимушеним кроком.

Проте був й інший план: зберегти армію та продовжувати боротьбу. Вже смертельно хворий на тиф Тютюнник замислив і накреслив план та маршрут рейду армії УНР, обґрунтувавши його стратегію: захопити запілля білих росіян, поки туди не прийшли червоні росіяни. Євген Маланюк пригадував обставини, в яких Тютюнник ухвалював це рішення: "План такий: відірватися від Денікіна... Потім по хвостах Денікіна займаємо Правобережжя. Тільки тиждень-два протриматися і Правобережжя наше... А потім весна. Повстання... Нема терену. От біда. Переформуватися на марші. Один вихід - витягнути здорове, збити в купу і - перекинутися на Україну, вглиб. Там... Заховати ядро Армії. Врятувати Армію".

Василь Тютюнник

Таким був сміливий задум Василя Тютюнника. Над ним він працював до останнього. Маланюк згадував: "Беру руку отамана. Еге він горить... Дістав десь термометра - ставимо, 39,8 ст. Для мене ясно, що з ним, але мовчу. Отаман ставить діагноз: інфлюенція і на цім переходить до порядку денного, себто - голова тріщить, а він сидить над мапою і вперто трасує шлях Зимового Походу. Потім звалюється непритомний. В наказі про Зимовий похід в кінці стоїть: "З огляду на мою хворобу, командування обіймає старший з командирів груп". На чолі цього походу став генерал Омелянович-Павленко (позивний "Дідусь" - авт.), заступником його був отаман Юрко Тютюнник. Начальником штабу став Андрій Долуд.

Андрій Долуд

Атмосферу початку Першого зимового походу найбільш вдало описав Петро Дяченко: "Нарешті генерал (Михайло-Омелянович Павленко) покликав командирів усіх частин на нараду, на якій було вирішено йти в запілля денікінців. Навколо них згрупувалося все здорове духом та тілом... 6 грудня повернувшись із наради, я зібрав збірку полку... Непорушно стояли кінні сотні, наїжачивши списи. Темніли пластуни в струнких рядах, а за ними важкі кулемети, безвусі обличчя, все ясні, мов дитячі очі. Але яку втому видно в них... Здавалося, що в кожного на лиці була записана вся трагедія його Батьківщини. Але не було видно апатії. Все це молоді ветерани, що вже третій рік б'ються. Об'їхавши сотні, став перед фронтом полку. Настала мертва тиша, і тільки вудила коней побрязкували та повівали чорні шлики на шапках козаків: "Козаки, тимчасово переміг нас ворог. Для нас лишилася одна дорога - йти в запілля ворога. Хто не бажає йти в партизанщину, хай залишається тут, хай виїде вперед. Запанувала тиша. Ряди стояли мов кам'яні, жоден козак не поворушився з місця. Коли зразу громоподібне "слава" затрусило повітрям. Витомлені й почорнілі обличчя козаків засвітилися радістю, в очах запалав огонь завзяття. Козаки мов відродилися".

Петро Дяченко

Михайло-Омелянович-Павленко теж зазначав, що "слід було рахуватися з настроями армії, що була рішуче проти всякого інтернування", тобто відступу на терени Польщі з подальшим роззброєнням.

Якою ж була мета цього походу? Її чітко окреслив Омелянович-Павленко: "Військо мало перекинутися на вороже запілля, дезорганізувати тили, комунікації, засоби зв'язку, організувати повстанський рух, підтримати серед населення віру в нашу справу, а найголовніше - переховати до наступної весни кадри армії".

Під час рейду воякам УНР довелося боротися з трьома ворожими силами: денікінцями, більшовиками та представниками отаманщини - частинами Омеляна Волоха та Свирида Коцура.

Дослідники поділяють похід на дві частини - військові операції проти денікінців та червоних. Першими на шляху армії УНР були тили білогвардійців. Військових сутичок було небагато: за задумом Михайла Омеляновича-Павленка їх треба було уникати, бо військо було серйозно потомлене в боях.

Михайло Омелянович-Павленко

Старшинам походу вдалося домовитися з генералом УГА Осипом Микиткою та непомітно для білих проникнути їм у запілля через ділянку, яку контролювали галичани - дух соборництва допоміг. В подальшому під час рейду військових зіткнень з білими уникнути не вдалося, були перемоги та поразки. Проте основне завдання було виконане: армія впевнено просувалася на схід України в район Черкащини та Єлисаветграда, де діяли потужні повстанські загони Андрія Гулого-Гуленка та холодноярських отаманів.

Політичною перемогою над білими можна вважати визнання ними банкрутства проросійської ідеології на теренах України. Зокрема, 20 січня 1920-го полковник Білої армії Попов надіслав старшинам армії УНР лист-пропозицію про спільну боротьбу з більшовиками. Між тим у 1919-му білогвардійці відкидали будь-які подібні заклики з боку УНР. Та кількамісячне перебування на теренах України змусило їх переглянути свої погляди.

Головним мотивом, який штовхав білих до союзу з українцями, була відсутність підтримки з боку населення України. Попов прямо визнавав: "У вас є те, чого немає у нас - прихильність людности. У нас є те, чого бракує у Вас - військове знаряддя. Від нашої згоди ми тільки виграємо". А один з білогвардійських часописів писав про українське військо: "Коли б ми мали людей із так розвиненою любов'ю до рідного краю, яку мають українці, тоді б не прийшлося нам бути сьогодні в такому прикрому стані". Але Юрко Тютюнник, який відповідав за переговори з білогвардійцями, відмовився продовжувати переговори, якщо вони не визнають незалежності України.

Юрко Тютюнник

Вже наприкінці січня-на початку лютого 1920-го армія Зимового походу з невеликими втратами перетнула лінію більшовицько-білогвардійського фронту та увійшла в запілля до більшовиків, де почала знищувати радянську адміністрацію. Для більшовиків поява в тилу армії УНР була цілковитою несподіванкою. Важливою подією під час походу було об'єднання з повстанцями Андрія Гулого-Гуленка - вони чисельно та якісно значно посилили військо УНР. Гулівців ввели до складу Запорозької дивізії, а самого Гулого-Гуленка призначили командиром.

Андрій Гулий-Гуленко

Об'єднана армія УНР залишилася на відпочинок у Холодному Яру. В Мотронинському монастирі було відправлено службу Божу й під "гудіння монастирських дзвонів і благословення братії" поповнена армія рушила далі. Серед війська тоді були й священики, військові капелани. Зокрема, головний священик Павло Пащевський. Під час рейду у війську панували чітка дисципліна та взаємодія між різними групами та повстанськими ватажками, навіть такими амбітними, як Андрій Гулий-Гуленко та Юрко Тютюнник. Ісаак Мазепа, єдиний з політиків учасник Першого зимового походу, писав, що Армія Зимового походу уникла "пошести отаманщини".

Павло Пащевський

Найбільшою військовою перемогою під час рейду було захоплення Вознесенська. Омелянович-Павленко стисло описав зміст бою: "17 квітня упертим боєм цілої Армії взято м. Вознесенськ. В самім бою, не дивлячись на майже повну відсутність набоїв, Армія виявила повну велич і розуміння ваги хвилі і осягнула вповні дану їй ціль. Хай буде цей день нагородою нашому козацтву за довгий, тяжкий і славний похід".

Це була блискуча операція, коли повстанці злагодженими діями атакували місто. Вирішальну роль у бою відіграли Чорні запорожці Петра Дяченка. Було захоплено величезну здобич: набої, рушниці, гармати та інше військове майно. Дяченко згадував, що козаки, дорвавшись до вагонів з набоями, пакували та клали їх скрізь: за пазуху, за халяви, куди тільки можна.

Бій під Вознесенськом мав ще один важливий символічний наслідок. Саме після цієї звитяги 19 квітня 1920-го Михайло Омелянович-Павленко видав офіційний наказ про те, що "всім частям армії УНР на похвалу, а то подяку за службу Україні відповідати: "Слава Україні!" До цього вояки армії УНР вже використовували це гасло, але офіційно його було затверджено саме під час Першого Зимового походу. А з 2018-го це вітання було запроваджене як офіційне в Збройних Силах України, заснованих у день початку Першого зимового походу 6 грудня 1991-го.

Завершився Перший зимовий похід 6 травня 1920-го, коли армія Михайла Омеляновича-Павленка, що дійшла з Волині до Одещини, виконавши всі бойові задачі повернула на Поділля та об'єдналася з військом УНР, яке разом з поляками вело наступ на Київ. Учасники Першого зимового походу були нагороджені Залізними хрестами.

Орден "Залізний Хрест за зимовий похід і бої" №92 (Випуск 1920 р.) ЦДАВО України. Ф.4018. Оп.1. Спр.96.2. Фото з сайту архіву

Похід тривав рівно 5 місяців та мав протяжність 2 500 км. Він став демонстрацією сили духу та зброї українського війська: армія зросла чисельно та якісно, а стратегічні завдання було виконано. Війська Михайла Омеляновича-Павленка стали міцним ядром нової армії, яка продовжила боротьбу за незалежність під гаслом "Слава Україні!"

Хіти тижня. "Все в го*не и моче, отношение к пациенту - пи**ец! Су*а, нет слов!": Киянин шокував розповіддю про реалії коронавірусної лікарні

четвер, 29 жовтень 2020, 3:00

У Києві пацієнтів з коронавірусом лікують у лікарні в жахливих умовах з антисанітарією та неналежним ставленням медичного персоналу до хворих. Також мають місце інциденти з крадіжками медичного обладнання. Про ситуацію в інфекційному відділенні клінічн...

Хіти тижня. "Земля тряслась - як наші груди, змішались у купу коні, люди ...": В Одесі сталося криваве "побоїще" (відео)

четвер, 29 жовтень 2020, 2:00

Інцидент стався в кафе "Фанконі". Як видно на кадрах, спочатку почалася бійка між хлопцями, в ній брали участь і дівчата. У бійку втрутилися поліцейські. В результаті інциденту щонайменше в одного з учасників було сильно розбите обличчя.