Стрижень Українства у лихолітті іноземних окупацій: 29 липня вшановують 155-річчя предстоятеля УГКЦ Андрея Шептицького

29 липня в Україні та світі вшановують 155-річчя від дня народження митрополита Андрея Шептицького (1865–1944 роки життя). 44 роки він очолював Греко-католицьку церкву. Папа Лев ХІІІ призначив 35-річного єпископа на Галицький престол 17 грудня 1900 року. А 17 січня 1901 року відбулась інтронізація глави церкви у Святоюрському соборі у Львові. Митрополит Шептицький був главою УГКЦ до дня смерті, 1 листопада 1944 року, нагадують Патріоти України.

Складно знайти діяча, чий авторитет ще за життя був беззаперечним. Навіть радянська система, яка з легкістю таврувала своїх опонентів «ворогами народу» і сотнями розстрілювала та знищувала в таборах, не наважилася зачепити митрополита Андрея. Зате після його смерті кинула всі сили на дискредитацію "Українського Мойсея", виставляючи голову УГКЦ як «посібника нацистів» та відповідального за «злочини ОУН». У незалежній Україні історія митрополита Андрея Шептицького повертається в усій своїй силі та правді.

Однак досі немає написаної на основі архівних документів біографії митрополита Андрея Шептицького, незавершений процес беатифікації, який розпочався ще в 1958 році, триває дискусія щодо визнання митрополита Андрея Шептицького, як і його брата – отця Климентія Шептицького, Праведником народів світу за порятунок євреїв у роки Голокосту, і одна з причин – що, мовляв, Андрей Шептицький був політиком.

Сьогодні намагаються політизувати постать митрополита, зазначають фахівці, як це було і за його життя, активно його ім’я використовують львівські посадовці і політики у виборчих перегонах.

Та чи був митрополит Андрей Шептицький політиком? Чому глава УГКЦ не міг не зважати на політичні питання? Чому політизують постать Андрея Шептицького?

Ватикан звернув увагу на молодого 35-річного єпископа Станіславівського (Івано-Франівського – ред.) Андрея Шептицького як на найкращого кандидата на посаду глави Греко-католицької церкви. Андрей Шептицький був духовною людиною, графського походження, аристократ, енергійний, освічений, харизматичний, який залишив світське життя і пішов у василіянський монастир, що переживав важкі часи, але Шептицький зумів цей чернечий чин підняти, як і все, за що брався, мало успіх і розвиток. Молодий граф Роман Шептицький (монаше ім’я Андрей) багато мандрував. Був у Римі, Мюнхені, Відні, Києві, Москві і сформував довкола себе велике коло людей.

Під час російської окупації Галичини у 1914 році царські війська арештували митрополита Андрея Шептицького за виголошену ним проповідь із закликом до вірності Апостольському престолові, проти насильницького насадження православ’я. Майже три роки він провів у Суздальській в’язниці Росії. У 1917 році митрополита звільнив із російської неволі Тимчасовий уряд.

«В європейській пресі, яка симпатизувала Росії, лавиною пішла інформація про те, що Шептицький займається у Львові політичною діяльністю. Паралельно з’явилися сенсаційні повідомлення, що Шептицький має стати православним українським патріархом. Щоб не бути голослівним, подамо тільки одну із заяв Шептицького, зроблену у Швейцарії про те, що він не їздить європейськими країнами з політичною метою як представник українських еліт. «Займаюся справою поєднання східної і західної церкви», – заявив Андрей Шептицький» (газета «Kurjer Lwowski», від 19 серпня 1917 року», – каже дослідник спадщини митрополита Андрея Шептицького і блаженного Климентія Шептицького Іван Матковський.

«Слід зазначити, що Андрей Шептицький належав до послів-вірилістів Галицького крайового сейму та верхньої палати австрійського парламенту – Палати панів. Це були депутати (в тодішній мові посли), які входили до законодавчого органу не на підставі результатів виборів, а за своєю посадою. Митрополит Андрей набув членство у Галицькому крайовому сеймі у 1899 році як Станіславівський єпископ. Після інтронізації митрополит Шептицький 5 лютого 1901 року був зарахований до Палати панів. Обидві ці функції він вів до моменту існування Австро-Угорської імперії.

У Палаті панів і в Галицькому крайовому сеймі зустріти митрополита Шептицького можна було вкрай рідко. За 18 років перебування у стінах Палати панів відомими є тільки два його виступи з трибуни: 28 червня 1910 року із обґрунтуванням утворити у Львові університет для русинів-українців і 28 лютого 1918 року з нагоди підписання цісарською Австрією та кайзерівською Німеччиною миру із Українською Народною Республікою. Історикам також відома політична авдієнція митрополита Шептицького до цісаря Франца Йосифа І у 1906 році спільно з руськими (українськими) громадськими і політичними діячами, де виголошена митрополитом промова.

У стінах Галицького крайового парламенту Шептицький бував досить рідко. До 1912 року він як митрополит був також заступником маршалка (голови) парламенту. Однак через пасивну діяльність у 1912 році відмовився від посади на користь Перемиського єпископа Костянтина Чеховича.

За майже двадцятилітню діяльність у стінах Галицького парламенту митрополит Шептицький запам’ятався найбільше українсько-польською політичною умовою, підписаною 28 січня 1914 року, так званий польсько-український компроміс.

У міжвоєнний період Андрей Шептицький створив у Львові у 1931 році Український католицький союз – суспільно-релігійну організацію – з метою консолідації широких верств українського суспільства, а передовсім політиків, на засадах християнської ідеології. Організація об’єднувала політиків-католиків, які належали до різних політичних партій. Ця організація не мала на меті здійснювати політичну діяльність», – каже Іван Матковський.

Звинувачення у політичній діяльності на адресу митрополита Андрея Шептицького були і під час його поїздок як візитатора українських греко-католицьких громад у Європі та Північній і Південній Америках у 1921-1922 роках. Чимало дискредитаційних публікацій виходило у пресі з тим, що митрополит як церковний ієрарх, залишивши свою паству, їздить із політичною метою, щоб лобіювати створення Української держави. Але сам митрополит відповідав, що питання Української держави – це питання міжнародної спільноти та українських політичних еліт, що він підтримує відновлення державности, але підкреслював, що ніхто його не наділяв мандатом щодо ведення переговорів на міжнародному рівні.

«Шептицького називають етнархом, тобто релігійним діячем, ієрархом, який дбає не лише про суто духовні питання, але який займає позицію у певних суспільних питаннях, оскільки від них, від забезпеченості тих питань, залежить, відповідно, духовне життя людей. Всюди, де він бачить несправедливість, а, звичайно ж, політична сфера і є значною мірою джерелом будь-якої несправедливості, то там він, звичайно, займав якусь позицію і забирав голос. Як ієрарх виконував більші функції, аніж суто душпастирські. Коли він обстоював інтереси українського народу, то входив у пряму конфронтацію з польською владою, яка ці інтереси хотіла якимось чином пригнобити. Були докори і з боку українських політичних груп. Як не сподобалося, для прикладу, що Шептицький виступив категорично проти терористичного акту над графом Потоцьким, вчиненого Січинським.

Митрополит Андрей Шептицький написав десятки пастирських послань, звертаючись до політичних діячів, застерігаючи їх від неприпустимих кроків, вказуючи правильний шлях у діяльності. Він критикував політичну роз’єднаність, маргінальність політиків, чвари, закликав до єдності, толерування один одного, незважаючи на походження і релігію. Закликав українську молодь бути обережною, записуючись у ту чи іншу організацію.

«Особливо переживав та опікувався, шукаючи різних способів і засобів, щоб допомогти молодим українцям, яким нелегко було під польською владою здобути знання, освіту, а ще важче знайти гідну працю. Своїм завданням бачив, окрім проповідування Євангелія, що є святим обов’язком, бути поруч з людьми. Через своє служіння допомагає людям перемагати, покращити їхнє соціальне становище. А це ніяк не є у розумінні католицької церкви політикою. Не мовчав, де була кривда і несправедливість, відважно захищав права своїх людей перед будь-якою владою, перед поляками, більшовиками, німцями. Це не є політична гра, а чуйний захист слабких», – вважає отець, історик-богослов з Італії Августин Баб’як.

Не використовувати ім’я митрополита Андрей Шептицького як інструмент політичної кампанії закликав голова координаційної ради з відзначення 155-ліття від дня народження митрополита Андрея Шептицького, священник УГКЦ Юстин Бойко. «Коли ми хочемо бути чесними супроти себе, історії і майбутнього, то повинні жити ідеями митрополита Андрея не тільки перед виборами, але постійно. Усілякі спроби прикриватися визначними історичними постатями робило велику шкоду в першу чергу тим постатям», – мовиться у зверненні.

У 1906 році у Пастирському посланні митрополита Андрея Шептицького до духовенства про солідарність у громадському житті він забороняє священникам і єпископам займатись політикою: «Тут не може бути бесіди про політику, яку би священник мішав зі своєю душпастирською, а стисло священичою працею, бо таке змішування людського з Божим, святого з несвятим було би все надуживання речей святих для дочасних людських цілей».

Шептицький багато подорожував світом з духовною місією і завжди відстоював права українців.

У роки Другої світової війни Андрей Шептицький залишався духовним лідером українців. З його благословення 30 червня 1941 року проголошено Акт відновлення Української держави. Під час нацистської окупації митрополит врятував життя понад 200 євреям на Галичині, започаткувавши й очоливши кампанію з їх переховування за участю великої кількості духовенства УГКЦ.

Помер Андрей Шептицький 1 листопада 1944 року. Львів прощався зі своїм наставником п’ять днів. Похований був у крипті собору святого Юра.

З нагоди 155-річчя з дня народження митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького, що відзначають 29 липня, Український інститут національної пам’яті спільно з Bober Film Studio присвятив вихід нового проникливого відео в рамках циклу «Люди епохи»